Не дай, боже, якого случаю — i вмре, не уведене в закон!.. Кинулась Оришка по сусiдах… Всяк дякує, сторониться… Ходить вона по хатi — сама не своя: свiтить сiдим волосом, ломить сухi руки… Мотрi вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише. На той час лучились у селi перехожi москалi. Оришка до них: «Москалики-лебедики, охрестiм дитя!» Купила москалям кварту горiлки. Тодi один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму. Понесли до батюшки. А панотець i собi: «Як його такого виродка в хрест уводити?!» «Боже мiй!.. що його робити
Поки не знаєш добра у світі, то й лихо добром стає, а як погуляєш хоч раз на своїй волі, то тоді вже ніяким калачем не заманиш у неволю.
«Коли у душi холод i морок, то й докори туди не доходять, коли на серцi тума непроглядна, то й вони її не зворушать.»
«Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає — тоді і свято не в свято!»
Життя – вдача, – думав вiн далi. – Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!
Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі – одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці – задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!
"Одна доля, одно лихо людей докупи зводить"
– Бачите, що тут за люди – якась звiрота, – прошептала, повертаючися до Григорiя Петровича, попадя i, зiтхнувши тихо, додала: – А ти живи мiж ними та ще й вибери подругу собi.
– Другим бог i квартиранта пошле такого як слiд, – одказав Рубець. – А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хатi.
– Що ж вiн робе? – спитав Книш.
– Пише щось, читає…
– Дурак, видно! – рiшив Селезньов. Колiсник зареготався, а за ним i Книш.
– Само собою – дурак! – доводе Селезньов. – Молодому человеку погулять-поиграть, а он сиднем сидит в комнате. Молодому человеку все нужно Знать, все видеть – да!
Між чужими іноді краще, ніж між своїми: ти їх не знаєш, вони тебе не знають —не стануть допікати…
Життя — як те колесо котить: того униз несе, другого угору підіймає, щоб знову у землю втоптати…
Коли вода камінь пробиває, а то б живе слово не дійшло до душі.
"Чому я довіку, довіку не зостався тим малим хлопчиком, тією невеличкою дитиною, котру так пестили материні руки і доглядав її добрий погляд? Тепер інша доля – холодна і хмура, заступила матір; своїми холодними руками обгортає мою шию… Трудно мені дихати од її обіймів. Своїм темним і злим поглядом заглядає у вічі – і стигне, холоне кров у моєму серці!"
Мир утихав після денної праці: згорталися його натружені руки – одпочивали; німіли важкі болі у серці – затихали; закривалися натомлені очі – засинали.
– Хай мене грім поб'є і хай мене свята блискавка запалить! хай я вдавлюся, хай я провалюся! хай мене сира земля проглине, коли я їв чиюсь часть, окреме своєї!- клявся Попенко.
Ніч своїми чорними очима заглядала у вікно освіченої хати і кожному нашіптувала чорні думки.
Бережи себе, своєї душі, свого серця… Може, тобі коли прийдеться круто на сьому широкому світі, знай: оця рука, на скілько зможе, запоможе тобі.
Моргала моргавка з усіх боків; переписувала темряву покрученими стрілами блискавиця; а грім гукав-торохтав на увесь світ своїм страшним гуком.
Добро пішло по світу, а гроші до пана… І гудуть його палати серед столиці бенкетами, грають огнями, блищать золотом. А тут, серед поля, скиглить голодний люд свою голодну пісню…
