Що ж це в світі коїться, щоб собаки за людей сердечнішими стали.
Ти дивуєшся нашим пусткам? Помирає село. Та тут зона, ясно, що цим особливо нікого не втримаєш. А в решті країни? Своя зона. Тільки як назвати її?
Кохання змінює жінку. Вона стає схожою на сонце, до якого тягнеться все живе, навіть не підозрюючи, звідки йде це світло.
Батьки закладають у дитину значно більше, ніж би вона сама того хотіла.
Напевно, тільки ті, хто зміг знайти "своє місце", і живуть по-справжньому, а не пишуть чернетку з чийогось життя.
Вчись, дитинко. Це єдиний шанс вирватися з болота. Вчись.
– Мамо, а що, цю дівчинку її мама пиріжками не годує?
– Її, синку, напевно, взагалі не годують.
– То навіщо цій дівчинці мама?
Просто є такі люди – справжні. Їх мало, але вони є.
Неважливо, з якої причини плаче людина, від неймовірної радості чи неймовірного болю, сльози на смак все одно солоні, хоча, мабуть, усе-таки різні, – принаймні, для того, хто плаче.
Кожен із нас носить у собі свого демона…
У кожній людині закладено якийсь сенс, і його шукати треба в її долі. Твій хрест має своє знання. Яке? За що? Якщо зрозумієш, то й спокій людський віднайдеш, а спокій душі людської – і є рай.
Дітям для дружби ще не потрібні причини.
Їм було простіше помітити хворобу якогось органа, аніж відчути біль у душі ближнього.
Хіба може бути щасливою дитина, яка розучилась мріяти?
Людині необхідно знати своє коріння, хто вона, звідки, бо інакше пізнати себе й прийняти до кінця – не вийде, як би не старався.
Діти не можуть бути нічиїми, бо це ж діти.
Пам'ятаю, що тоді саме читала книгу про війну і, дивлячись на Тетяну Сергїївну, думала, що саме так виглядає жінка, яка чекає. О, вона б дочекалась свого солдата з будь-якої війни – навіть найдовшої й найстрашнішої.
Це ж треба, часом люди цікавляться жахливими речами, аби ними розбавити сірість власних буднів. Спочатку жваво щось обговорюють із сусідами та знайомими, а назавтра забувають і говорять уже про щось нове. Звичайно, хтось може пропустити чужий біль крізь себе, хтось прочитає молитву, однак у переважній більшості – просто чешуться язики.
Порожні парти, припадаючи пилом, визирали в розбиті вікна й пригадували, що таке сміх дитини. Уночі їм, мабуть, снилося, як на них малюють чортенят і свої імена щасливі діти.
