Такі вавки гояться, бо їх видко. Можна зеленкою вимастити, наприклад, або перебинтувати. Гірше, коли рани не бачиш.
Слова зависали в повітрі, хотілося в них вірити, однак чомусь не виходило. Чому вони завдають таких глибоких ран, а зцілюють настільки поверхово? Слова ж – лише слова, однак якщо в них вірити…
У природі мало цинізму, бо це, швидше, побічний ефект соціалізації.
Людина часом нагадує звичайну ляльку, яку хтось підвісив на невидимих нитках, щоб можна було смикати в потрібний бік, угору, вниз, і люди смикаються з упевненістю, що роблять це самі.
Це ж треба, часом люди цікавляться жахливими речами, аби ними розбавити сірість власних буднів.
Ну от, часом самі для себе – за сімома замками загадка. І ключі розгубилися, шукай – не шукай.
Виявляється, сльози бувають німі, але від того робиться ще страшніше.
Вибір змінює життя. Вибір схожий…на річку в місці, де та обирає напрямок свого річища, бо потім хоч як вода того не прагнутиме, але проти течії не поплине. Дещо ми вибираємо несвідомо, а трапляються моменти, коил в житті починається щось нове, і тоді обирати вкрай непросто.
Оточіть серце мурами – і воно забуле, що таке любов… або навчиться бачити крізь стіни.
Друзі з’являються в нашому житті по-різному, але коли це трапляється в критичний момент, можете не сумніватися, що то справжній дарунок долі. Якщо ж таке трапляється в дитинстві, то дружба здатна спалахнути миттю, неначе сірник.
Діти живуть у світі, зовсім не схожому на світ дорослих. І навіть коли ми напевне знаємо, що реальність єдина, для дитини й дорослого вона неодмінно різнитиметься.
Кохання має власний час. А годинників життя, на жаль чи на щастя, не переведеш ані вперед, ані назад.
Щастя. Чи можна приготуватися до його приходу? Це запитання може видаватися смішним. Як готуватися? Зазвичай на щастя чекають. Дехто в тому чеканні не помічає. що проживає цілісіньке життя. А його ж не відмотаєш назад до потрібного кадру, не зміниш, не перепишеш. Мільйони живуть в отому вічному "ось-ось – і", проте є жменька щасливчиків від умовностей. Їм не потрібне оте злощасне "і", вони просто дихають, люблять, дістають на горіхи від долі й нічого змінуювати в собі не збираються.
Ніколи нікому не вдасться приручити любові. Вона єдина емоція, яка не вміє коритися.
Доля…
Отак просто. Чотири літери – і жодного сенсу вибратися з прірви. Падай, злітай угору – усе присуджено ще задовго перед тим, як людина народиться.
Сходи. Вони ведуть нагору або спускають вниз. І в тому, і в тому випадку вони однаковісінькі. Сходи та й годі. Усе залежить від того, хто ними іде. Бо лише людина здатна обрати напрямок.
Сходи. Вони ведуть нагору або спускають униз. І в тому, і в тому випадку вони однаковісінькі. Сходи, та й годі. Усе залежить від того, хто ними йде. Бо лише людина здатна обирати напрямок.
Все-таки жінка – дивне створіння. Здається, тільки відкрий і читай, немов книжку, – а до кінця не впізнаєш, як не старайся.
– А хіба я можу давати людині надію, коли сама її не маю?
– Хтозна, але ти повинна спробувати стати щасливою. Мудрі люди кажуть, що для цього жінка має бути комусь потрібна.
