Коли людина довго в смутку, то й посмішка – подвиг.
— Марусько, я тебе люблю, — прошепотів відчайдушно.
— Дивись мені! Люби! — наказала.
Взагалі усі багаті поділяються на розумних і жирних. Розумних поки менше, але вони є.
"Кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша – за собою кличе, третя – дивиться на неї, і край"
* Любов – краще за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.
– Мамо, як до ранку не повернуся, значить – чи заміж виходжу, чи втопилася!
– З Богом, доню!
Смерть – не вихід. Вхід.
"Очима, а також руками, ногами, серцем і всім іншим командують мізки."
* У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи
«Інтернет — найбезсистемніша система. Мені більше подобаються книжки…»
«Дайте чужі болі гоїти, щоб своїх не чути.»
«Силоміць до щастя не тягнуть.»
Розплакатися чи, навпаки, літати од радості можна лише від любові, а не від сексу.
«Ні, нітрохи не змерзла, тепло. На душі тепло, а душа й тіло зігріває.»
«Денис приїхав за півгодини з цілим арсеналом засобів швидкої допомоги при нападах депресії у представників інтелігенції. З ящиком коньяку.»
Хіба можна довірити коханні дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б не залишилось. Ні…Любов – не для чужих очей. Любов – то таємниця. Незбагненна примха безросудного серця. Квітка папороті. Такі обійми під сонцем, не змусить ту квітку розпуститися вночі. Тільки – дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем,запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов – краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя.
У народі кажуть: до тридцяти — не жонатий, до сорока — не багатий, виходить, зовсім пропащий.
— Отака дурна! — засміялася тихо. — Серце радіє, а я плачу…
очі мудрі, мов у старця, посмішка хмари розганяє і серце без гнилі
