– Ой можна надумати собі лихо! А з нудьги, а з гульні та од безробіття можна й бог зна чого надумать і накоїти…
"- I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса?"
Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
Це була дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.
…тісна та невисока освіта наших суддів, прокураторів та адвокатів, оте нещасне Вrotstudium, що не дає такому функціонерові нічогісінько, крім знання параграфів, не торкаючи ані психології, ані суспільних відносин, ані історії, ані етики, присипляючи ще в університеті його душу і серце і випускаючи його в світ машиною, яка й працює так, як її наведуть переможні обставини.
Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? Яке ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя? А коли у тебе нема сили волі настільки, щоб зректися всіх своїх приємностей і розкошей, зробитися аскетом і слугою тих бідних нещасних, коли ти на кождім кроці робиш концесії свойому дорогому "я", то бодай не бреши і не декламуй про якісь віковічні права того "я"!
Німого в лісі в нас нема нічого.Лісова пісня
Адвокат і лікар не вибирає собі клієнтів, але йде там, де його кличуть, і показує, що вміє.
Я – чекiст, але я i людина.
– Я не знаю жадної Русі! – твердо відповів Рессельберг. – Не знаю і не хочу знати. Я чував, що є якісь руські патріоти, але де ті повстання, які вони робили за свою національність? Де та кров, яку вони пролили за свій прапор? Де їх мученики? Де їх пророки? Де їх воєводи?
– Ну, на наші повстання, пане бурмістр, не дуже лакомтеся, бо хто знає, чи вони смакували би вам і ще декому. А щодо наших мучеників – мій Боже! Різні бувають мученики. Одні розкривають груди перед карабінами, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал.
Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
З п`яним розмовляти – тільки гаяти час.
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, –
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю…
Грай же, коханий, благаю!
Ви щасливі, пречістії зорі,
ваші промені – ваша розмова;
якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова.Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначез кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.
Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!
– Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики.
– Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики.
Ні,любий,я тобі не дорікаю,
а тільки – смутно,що не можешь ти
своїм життям до себе дорівнятись.
Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше. Що вона мені тепер, і що я їй? Нічогісінько. Перелетні тіні, що мигнуть понад долиною і не лишать по собі нічого-нічогісінько…
Кохання – як вода, – плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал – воно кипить, а стріне холод –
стає мов камінь.
