В сміливих щастя завжди є!..
подався доганяти без надії догнати.
але – сміливі завжди мають щастя.
"Бог не без милості, козак не без щастя"
… І на печі від долі не втечеш.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи.
…чужий за чужого не підставить своєї голови.
Все страшне цікаве.
Кияни, полтавчани, кубанці, херсонці… – діти іншої, сонячної землі і іншого, сонячного моря.
"Я тебе переслiдуватиму все твоє життя. I всi ми, що тут пройшли… Ми тебе переслiдуватимемо все життя i проводжатимемо тебе до могили, – тисячi нас замучених, закатованих…Ти лягатимеш спати – i не зможеш заснути: ми кричатимемо й ревтимемо отак…
Ти матимеш коханку – i не матимеш з нею щастя: ти її цiлуватимеш, як злодiй, i не здiбний будеш нею оволодiти, – ми кричатимемо, й ревтимемо, i скавулiтимемо…
Ти голубитимеш дружину – i раптом будеш схоплюватися, як божевiльний, вiд нашого лементу…
Ти матимеш дiти, але не матимеш радостi, – з дитячих очей дивитимемось ми. Дивитимусь Я! I ти втiкатимеш од них геть… I нiде ти вiд нас не втечеш…
Ти зустрiчатимеш немовля своє, що з'являтиметься на свiт, а ми кричатимемо, кричатимемо…"…….Наврочив диявол!
У цьому світі ніхто, крім людей, не вмів брехати: білка, кущ, собака – кожен був собою й нічим іншим бути не знав.
В сміливих щастя завжди є!
З божевільні-бо є лише один вихід – у могилу.
Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, – мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.
Що то є молодість!
Рушниця, як дівка, — треба до неї приноровитися.
У вічнім, іноді навіть підсвідомім прагненні, бувши гарною й так, бути ще ліпшою — жінка всюди вірна собі.
Взагалі, як правило, немає на світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людини, від жаху.
Тільки в устах чужинця, та ще такого далекого, дикого азіата, рідна пісня набуває враз якогось виїмкового значення і смислу.
— Ти не хворий, синку? — спитав батько, помітивши, що Григорієві щось не теє.
— Ні, ні… то так… Згадалась дурниця одна…
— А ти не думай. Хай йому хрін. Хай Ленін думає.
— Та він же, тату, вмер давно, кажуть, і в мавзолеї лежить.
— Ото ж, що лежить. Йому тепер нічого робити, то хай лежить та й думає, бо є над чим.
