майже усі волонтери — гарні люди. Така особливість.
що більше ми можемо, то більше від нас вимагається…
Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.
Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?
Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних.
Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.
Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.
До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.
Робітник, студент, пенсіонер — усі ті, хто не- заслужено отримує так мало від держави і заслужено на неї ображається, — що вони можуть зробити тут і тепер для того, аби стати трохи щасливішими?
Допомагати тим, хто у більшій біді.
держава — то не лише репресивна машина податків і чиновницьких побудов. Це ще й суспільство. А суспільство — це багато-багато окремих доль, об’єднаних на даний момент спільною метою: вижити й перемогти
Якщо вам, до слова, потрібно уявити собі щось дуже-дуже миле, хороше, зворушливе, незграбне, беззахисне та приємне – ви завжди можете уявити собі пінгвіна у в"язаному светрику.
Слухаю, намагаючись уявити, як це – бачити знайомі вулиці, знати, що десь там вікно твоєї кімнати, твої книжки, зів"ялі без нагляду бегонії у вазонках, коти у сусідів або у під"їзді, безпритульні, прислухаються до кроків, чи ти, бува, не повертаєшся…
Чому волонтери не роблять зупинок? Чому не можуть сказати "досить з мене"? Чому не перемикаються на свої справи?.. Звідки ці запаси терпіння? Мабуть, звідки й терпець хлопців на фронті. Втомилися, а не вступаються, бо що тоді?..
…усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу крізь себе.
Свобода – це велика відповідальність,
надто цінний матеріал, щоб роздавати її тим, хто її не цінує
Представьте теплый осенний денек. Знаете, у нас в степной части страны наступает иногда такое удивительное время, когда лета уже нет, а косоглазая придуравочная девочка-осень блуждает по городу в теплом оранжевом сарафане и делает вид, что не она буквально через месяц превратиться в старую ужасную ведьму, фактически в умершую женщину, которую забыли похоронить. И тогда она будет ходить под дырявым зонтом, покачивая мокрой гниющей шляпой, и ты станешь ужасаться тому, что она в профиль напоминает Анну Ахматову, а анфас – вылитая Леся Украинка.
Тільки таке життя й приносить задоволення – життя задля життя. (Винничук)
аскетичність симпатично виглядає під час недільних богослужінь, та рідко спияє родинній гармонії.
вміти побачити, уміти пережити ще не значить уміти все згадати й розповісти.
