майже усі волонтери — гарні люди. Така особливість.
що більше ми можемо, то більше від нас вимагається…
Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.
До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.
Робітник, студент, пенсіонер — усі ті, хто не- заслужено отримує так мало від держави і заслужено на неї ображається, — що вони можуть зробити тут і тепер для того, аби стати трохи щасливішими?
Допомагати тим, хто у більшій біді.
держава — то не лише репресивна машина податків і чиновницьких побудов. Це ще й суспільство. А суспільство — це багато-багато окремих доль, об’єднаних на даний момент спільною метою: вижити й перемогти
Якщо вам, до слова, потрібно уявити собі щось дуже-дуже миле, хороше, зворушливе, незграбне, беззахисне та приємне – ви завжди можете уявити собі пінгвіна у в"язаному светрику.
Слухаю, намагаючись уявити, як це – бачити знайомі вулиці, знати, що десь там вікно твоєї кімнати, твої книжки, зів"ялі без нагляду бегонії у вазонках, коти у сусідів або у під"їзді, безпритульні, прислухаються до кроків, чи ти, бува, не повертаєшся…
Чому волонтери не роблять зупинок? Чому не можуть сказати "досить з мене"? Чому не перемикаються на свої справи?.. Звідки ці запаси терпіння? Мабуть, звідки й терпець хлопців на фронті. Втомилися, а не вступаються, бо що тоді?..
…усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу крізь себе.
Твоє призначення, твій талант, твоя сила належать не тобі, ти — провідник між Господом і тим, що повинен зробити. Якщо порушуватимеш певні правила (які саме — відчуватимеш сам), то одного разу можеш прокинутися безсилим і безталанним, і вже нічого не зумієш. Тому роби своє, але не будь-якою ціною. І матимеш підтримку…
Деяким людям та людським спільнотам варто повчитися у вовків: їхня відданість співтовариству викликає повагу. Вовк готовий не лише захищати своїх, він піклується про молодших родичів і має сильніші, ніж у людей, заборони на вбивство собі подібних.
Ніщо не здатне так заворожувати людину, як повільне урочисте згасання обрію. Неспішне споглядання вечірнього сонця у шлейфі досконалого поєднання фарб з висоти понад п'ятсот метрів над рівнем моря – розкіш, доступна не кожному.
Митець мусить бути навязливим . Інакше стане відомим лише після смерті. За умов жорсткої конкуренції недостатньо бути талановитим. Грошей та успіху на усіх не вистачає.
За будь-яких обставин знайдуться прекрасні моменти. Уміти б їх побачити. ("Запах скошених кульбабок")
А ви помічали, що контури України дещо нагадують обриси пса? «Он викручена лінія заходу – профіль собачої морди, нахиленої до грудей. Короткі лапи – Одеська область та Крим. На півночі, де Чернігівщина, – спина зі складеними крилами. Крилатий пес, пес-пташеня перед стрибком». Пес, якому ампутували задні лапи. Тепер він не може стояти, тому мусить розправити крила, ген туди, аж до Москви, й злетіти…
Людина – сильна істота, але вона й слабка. Вона може не раз і не два відректися, а потім гірко покаятися і любити, щиро любити. Може пройти шлях апостола Петра, який тричі відрікався від Христа, а згодом став одним з його найближчих послідовників.
Усі, хто гине на полі бою, перетворюються на ангелів.
– І так будь-який механізм, – підхоплює Валька, – особливо жіночий. Не прочистиш вчасно – заіржавіє.
