Стало трохи краще. Справді. Я згадала як Марк казав: дорога з володінь горя ніколи не буває прямою. Будуть і погані дні, і хороші. Просто сьогодні був поганий день, такий собі вигин моєї дороги – його треба просто пройти, просто пережити.
-Іноді рухатися вперед – значить захищати свої інтереси. І ти у глибині душі сама це знаєш. Якщо Ділі і справді принесла тобі негаразди і хаос у твоє життя, тоді ти, мабуть, просто дійшла єдиного правильного висновку.
-Так, так. – Присутні закивали. – Не будь надто суворою із собою. Ти ж лише людина.
Вони всі були такі милі, так доброзичливо мені всміхалися, так хотіли, щоб мені стало хоч трохи краще. Я майже їм повірила.
“На Джесс был махровый халат, волосы она замотала белым полотенцем наподобие тюрбана. Эд никогда не понимал, как женщины это делают. Его бывшая тоже так делала. Может, женщин учат этому специально, как учат мыть руки и пользоваться прокладками?”
Наші погляди зустрілись і все змінилося. Я зрозуміла, що зробила. Я зрозуміла, що стала для когось якорем, причиною лишитися. Я зрозуміла, що чогось варта.
Ключ к счастливой жизни – короткая память.
Однажды мать сказала Эду, что с настоящими друзьями можно продолжить с того места, на котором вы остановились, и неважно, прошла неделя или два года.
– Хорошее случается с хорошими людьми. Надо только верить…
– Выходит, я был полным дерьмом.
Чи думала я про таке, Натане? Іноді мені здається, що я накрутила собі в голові все те, що сталося між мною і Віллом, а насправді було набагато менше. Як я могла когось покохати за такий короткий час? А все те, що ми мали спільного?.. Чи справді були всі ті почуття, які я пам'ятаю? З часом усі ті шість місяців мені здаються якимсь дивним… сном.
Майже завжди була на самоті. Важко було заходити нові знайомства. Я не довіряла нікому, кого зустрічала. Та й що я могла розповісти про себе? Якісь загальні відомості – та й по всьому. Те, що мало вагу для мене і було цікавим і не могла нікому розказати. А коли не маєш із ким поговорити, то всі красиві місця, які бачиш, – фонтан Треві або канал в Амстердамі – стають лише порожніми пунктами в списку.
…Єдиний спосіб не залишатися покинутою- це жити далі.
Свобода – фізична, особиста – буває тільки за рахунок когось іншого.
Добре мати таку надійну опору у світі, де так легко впасти.
"ось що я дізналася про батьківство, навіть не ставши матір'ю: хай би що робила – майже завжди робиш не те. Якщо ти жорстока, презирлива та неуважна – це залишить ранив душі дитини. Якщо ти любиш дитину, підтримуєш, заозочуєш та хвалиш навіть за найменші досягнення- то зіпсуєш її якось інакше"
"Не можна передбачити, що буде, якщо впасти з великої висоти"
Я хочу быть с тобой. Я знаю, что мы все испортили, но мне все равно лучше с тобой, когда все плохо, чем когда все вроде бы хорошо, но тебя рядом нет.
Теория вероятности и закон больших чисел утверждают: иногда нужно пытаться снова и снова, чтобы получить желаемый результат. Чем больше пытаешься, тем скорее получится. Или, как я объяснила маме, в сущности, иногда просто надо не сдаваться.
“Пусть весь мир кидает в тебя камни – если за твоей спиной стоит мать или отец, все будет хорошо. Глубоко внутри ты будешь знать, что любим и заслуживаешь любви.”
Первое правило клуба ботанов. Нет никакого клуба ботанов.
Жил-был Эд, и однажды он встретил самую большую оптимистку на свете. Она носила шлепанцы в надежде на приход весны. Казалось, она скачет по жизни, словно Тигра. То, что могло бы подкосить другого, ее вовсе не огорчало. А если она и падала, тут же вскакивала обратно. Снова падала, растягивала губы в улыбке, стряхивала пыль и двигалась дальше. Эд никак не мог понять, героизм это или идиотизм.
