Дуже легко піддатися спокусі – відрізати крила, замінити їх чимось іншим. От, наприклад, сісти за кермо машини. Та чи варто? Навіщо птахові машина? Будь здорова, Ксеню! Постарайся стати щасливою! І коли забороняють літати, не слухай. Бо крила птахові лишень для цього й даються.
Все відносно у всесвіті, все тісно переплетено між собою, усе складно та просто водночас… Віднайди рівновагу, й відчуєш у хаосі гармонію, бо в кожному хаосі є певний порядок, як і в порядку — хаос…
Людина повинна знати минуле своїх предків,особливо таємниці, котрі щезають у небуття разом з душами,що відходять на небеса. Нерозкриті таємниці предків породжують дивні пустоти в душах нащадків.
Пливла би за звичною течією, але чи був у тій течії сенс? Його й не шукала: їй було звично і комфортно в тій повсякденності. Добре, що виборсалася з неї…
Недарма ж кажуть, що твоє обов’язково буде твоїм, що би не сталось. А те, що в житті зайве – відсіється обставинами і часом.
Все лине до світла… Особливо те, що приречене жити в пітьмі. Йому особливо гостро хочеться того, чого воно позбавлене. В той час як ті, що живуть у світлі, його не помічають. Для них воно звичне, повсякденне. Жорстока іронія….
У брехню повірити легше. Вона якась…реальніша, чи що. А правда зазвичай неймовірна. Правди взагалі не люблять. Бо іноді вона буває і жорстокою, такою, що може вбити.
Немає такого компаса, який би вимірював правильність чи хибність життєвого напрямку. Ти просто рухаєшся в потоці часу й отримуєш те, на що заслуговуєш. От і все.
Наші страхи і сумніви не дозволяють мріям увійти в наше життя. Тому вони й залишаються нездійсненними,що ми боїмося їх здійснення!
Головне – не перечити долі, помічати її знаки й дослухатися до того, що підказує серце. І тоді все буде чудово.
Ми відчули, що значить втратити рідну душу. Це – як відірвати від серця шматок і лишити, щоб кровоточило.
"Здавалося б, ну що такого? З'явилась у думках людина. Ат, ні. Змінилось геть усе: я відчуваю по-іншому, бачу по-іншому, чую інакше, повітря – й те інше: таке хвилююче, свіже, тремтливе. З тобою я відкрив для себе зовсім інший, особливий світ: світ, у якому є ТИ. І це чудовий світ, де я живу й дихаю лиш тобою."
Що має бути — те буде. Де б ти, чоловіче, не був, доля тебе знайде.
Люди ж переважно "добрі" за своєю вдачею і коли вляпуються в якусь капосну пригоду, то щиро бажають того ж своєму ближньому.
Життя не напишеш заново, викинувши на смітник змарновану чернетку.
Кожний переживає самотність по-своєму. Хтось вовком виє, лізучи на стіни від розпачу, хтось нудиться, захлинаючись у власній безпорадності, хтось тікає на край світу, впускаючи у своє життя безліч потрібних і не дуже знайомств, озлоблюючись і шукаючи втіхи в абсурдних ідеях марнування часу. А хтось просто насолоджується, сприймаючи самотність як свободу.
Усе просто: місця, де минуло дитинство і юність, дають силу, бо насичені енергією життя, тепла й любові. Саме тому тягне до рідних місць, коли на душі погано й тяжко.
Скількох чоловіків життя викручує так, що вони ламаються, вдаючись до крайнощів: пиятики чи самогубства, або ж серце не витримує і зупиняється. Жінок теж викручує життя, не милує. Але вони терпляче несуть свій тягар, бо знають, що мусять: на їхніх плечах діти, см'я. То хто слабкий?
Час, що зазвичай мчить стрімголов, у недоторканому цивілізацією місці, де немає звичної суєти, здається, стоїть на місці.
