«Це я така у бабу Устю» Наталя Місюк

«Це я така у бабу Устю» — це історія з реального дитинства авторки. Її героїня — шестирічна Наталочка, яка живе в Криму й дуже чекає, коли їй виповниться сім, щоб піти до школи. Поки батьки на роботі, вона проводить час із бабусями й дідусями — і насамперед із прабабусею Устею, якій ось-ось має виповнитися сто років.

Книжка побудована як низка щирих дитячих оповідей. Наталочка дивується дорослим, ставить прямі й часом кумедні запитання, вчиться розуміти смерть, коли йде з дідом на цвинтар до могили його тата; спостерігає, як баба Шура чистить, розчісує і пряде вовну; слухає історії про те, як колись заробляли на життя, продавали кофтинки, пливли човном на базар. Вона кататиметься з дідом на санчатах, куштуватиме пиріг після прогулянки, розмірковуватиме, чому дорослі говорять одне, а роблять інше.

Прабабуся Устя не вміє читати й не розбирається в коміксах, зате має інший безцінний дар — вигадувати казки. Саме ці казки стають містком між поколіннями. Через побутові деталі — в’язання, фарбування огорожі на цвинтарі, різдвяні прикраси з паперу — розкривається світ українських традицій і пам’яті роду.

Це тепла, світла книга про те, як дитинство формує людину, і як любов старших залишається з нами назавжди. Вона читається легко, але залишає глибоке післясмакування — бажання обійняти своїх рідних і згадати власні історії. Якщо хочеться затишного, чесного тексту про родину й пам’ять поколінь — ця книжка саме така.