«Тісні люде» Галина Пагутяк

У центрі — отець Петро Мудрак, старий греко-католицький священник з Урожа. Йому вже нікого не цікавить його слово. Ніхто не кличе до церкви. Ніхто не чекає. Попереду — переїзд до доньки та тихе старечоє забуття. Але перед тим він мусить висповідатися. Сам собі. Не прикрашаючи, не виправдовуючи.

Через його спогади ми бачимо життя Галичини XIX століття таким, яким воно було: епідемії, похорони дітей, самогубців і вбогих; панщина й її поховання; боротьбу з забобонами та спокуси, що переслідують навіть тих, хто носить рясу. Священник згадує жінок, втрати, страхи, вино, відчай, мовчання і самотність, що супроводжувала його завжди. Він не святий і не праведник — він живий, грішний, втомлений чоловік, затиснутий між канонами та людською неправдою.

Галина Пагутяк робить неймовірне: вона повертає голос тим, кого давно ніхто не чув. Отець Петро говорить так щиро, так боляче, що здається — його голос чути поруч. А використання бойківської говірки і архівні матеріали, які авторка ретельно досліджувала, роблять роман неймовірно автентичним і атмосферним. Це не просто художній текст — це відновлений світ, який оживає на очах.

«Тісні люде» — історія про те, як мало місця у людській душі, коли її стискають провина, страх, сором і самотність. Про те, що навіть віра не завжди рятує від відчаю. Про важкі часи, важких людей і важкі рішення. Але також і про той внутрішній стрижень, який дозволяє людині прожити життя чесно — хоч і боляче.

Це роман, який не дає легкого зітхання, зате дарує глибокий простір для думок. Він змушує питати себе: що робить нас людьми? Як ми несемо свої провини? Чи можна вибачити себе, коли ніхто інший уже не слухає?

«Тісні люде» — книжка, яка торкається найвразливішого й лишається там надовго. Для тих, хто цінує сильну українську прозу, глибокі герої, історичну достовірність і голоси, які проростають крізь століття, — це роман, який обов’язково має бути прочитаний.