Вірш «Сосна (“На півночі дикій…”)» Михайло Лермонтов

Вірш «Сосна («На півночі дикій…»)» Михайло Лермонтов написав у 1841 році у жанрі, що має назву елегія, для якого характерні задумливість, ліричність і смуток. Основна тема, якої торкається автор у цьому творі, самотність – трагічна і нездоланна. Поет використовує образи дерев, але на увазі маються людські стосунки і переживання. У вірші йдеться про нестачу душевного спілкування, через яку люди й сумують.

Сосна і пальма – дерева, які ростуть у різних місцях та умовах. Та хоч вони й рослини одного виду, але настільки далеко одна від одної, що цю відстань неможливо подолати. Так само й люди відчувають роз’єднаність, але продовжують при цьому мріяти про зустріч з тим, кого можна буде назвати спорідненою душею. Єдине, що поєднує дерева у творі, це відчуття самотності, бо кожне з них росте в самотині.

Саме сосна є ліричним героєм, від імені якого ведеться розповідь. З нею автор знайомить читачів вже у назві і у першому рядку вірша. Вона стоїть сама на голій вершині, і єдиною втіхою стають сновидіння, які сосна починає бачити, вкрившись снігом. А ввижається їй у снах пальма, яка мешкає у теплих краях і так само відчуває самотність. Вона стоїть під палючим сонцем, страждаючи від спеки.

Сосна і пальма – споріднені душі, але зустрітись їм не судилось, бо надто далеко знаходяться дерева одне від одного. Все, що лишається робити, це насолоджуватись приємними снами…