«Ширше розплющ очі» Юлія Кан

Ширше розплющ очі — це глибокий, багатошаровий роман про війну, втрату й дорослішання, розказаний мовою метафори та внутрішньої подорожі. Книга, яка не про битви — а про те, як жити після них.

Головний герой, Хлопчик, намагається врятуватися від війни, але евакуаційний поїзд стає точкою зламу: він опиняється в іншому, фантазійному вимірі з власними законами. Там — нові дивні друзі, мандри й випробування. Та попри чарівність цього світу, його не відпускають спогади: про дім, про батька, про окупацію, про зруйновану реальність. Фантазія тут — не втеча, а спосіб вижити й осмислити те, що неможливо прийняти напряму.

Роман вибудуваний на взаємодії трьох світів:

• трагічного сьогодення війни й окупації;
• світлого, ліричного минулого — подорожей із батьком-фотографом, який умів бачити життя як ідеальний кадр;
• чарівного іншовиміру — своєрідної української «Одиссеї», де шлях героя стає шляхом усвідомлення себе.

Юлія Кан пише прозу інтелектуальну й емоційно точну. Її текст вимагає уважності, але щедро віддячує: тут є філософські роздуми про травму, пам’ять, ідентичність, дорослішання й прийняття незворотних змін. Особистий досвід авторки, зокрема перебування в окупації на початку повномасштабної війни, надає історії відчуття болісної правдивості навіть там, де вона говорить мовою фантазії.

Читачі знаходять у цій книзі дуже різне:

• хтось — болюче впізнаване воєнне сьогодення;
• хтось — пригодницьку історію з інтригою до останньої сторінки;
• хтось — роман про дорослішання й пошук сенсу;
• але для всіх це дуже українська книга — з нашим болем, нашою пам’яттю і нашою здатністю жити попри все.

«Ширше розплющ очі» — це роман, який читають не поспіхом. Його проживають. І після останньої сторінки він ще довго не відпускає, змушуючи ставити найважливіші запитання: хто я? що мене сформувало? і як іти далі, коли світ уже не той?

Це книга, яку хочеться мати на полиці — і радити тим, хто шукає в літературі не втечу від реальності, а спосіб її витримати й осмислити.