«Наші дружини на дні морському» Джулія Армфілд

Мірі та Ліа — подружжя. Ліа працює морською біологинею і вирушає у глибоководну експедицію, що мала тривати кілька тижнів. Але коли її підводний човен втрачає зв’язок, вона зникає на шість місяців. Мірі втрачає будь-яку надію — допоки Ліа не повертається.

Та повернення не приносить полегшення — Ліа вже не та: вона мовчазна, ховається у ванній, любить смак солоної води, не переносить дотику, говорить про морську темряву, а її тіло наче змінене. Живучи під одним дахом, Мірі ледь відчуває, що Ліа поступово зникає — фізично і духовно.

Книга ведеться двома голосами: Мірі розповідає про спільне минуле, про біль чекання й страх втрати; Ліа — через записи та спогади про те, що трапилося на дні океану, серед пітьми і тиші.

Заглиблюючись в іншу реальність, Мірі мусить вирішити: чи боротися за дружину, яку вона втратила, чи відпустити її — навіть коли Ліа зовсім поруч.

Чим ця історія зачаровує — і чому її варто прочитати?

• Це водночас роман про кохання і горе: коли ти вже ма­єш людину, яку любиш, але вона стає чужою.
• Атмосфера моря — темна, містична, повна прихованих істот і шепотів — слугує фоном для внутрішньої трансформації Ліа й Мірі.
• Історія межує між реальністю й метафорою: чи зміни Ліа — результат експедиції, чи щось надреальне?
• Авторка майстерно грає з мовчанням, тілом, тим, що не можна пояснити словами.

Якщо тобі цікаво прочитати книгу, яка болить і водночас зачаровує, яка залишається з тобою навіть після останньої сторінки — «Наші дружини на дні морському» саме така.