«Манюня» Микола Вінграновський

Книга «Манюня» Миколи Вінграновського містить у собі повість письменника, у якій є автобіографічні елементи, але це не мемуари автора, оскільки елементи містифікації у твір він додає. Переосмислення загальнолюдських цінностей і місця людини у природі – ось дві важливі теми, яких письменник торкається у своїй розповіді. Він вважає, що людина є вагомою, але далеко не найкращою частиною загальної системи природи.

Розповідь починається тоді, коли за вікном вже осінь і йдуть дощі. Описи природи і погоди – це одна з «родзинок» твору, бо автору вдається так художньо і цікаво описувати пейзажі, які бачить перед собою головний герой, що в уяві у читача починає вимальовуватись ціла картина.

Чоловік, конячка Манюня, маленький жеребчик Орлик, який народився півтора місяця тому, і такий же за віком песик Султанчик – ось головні дійові особи повісті, які разом йдуть по дорозі. Точніше сказати, тварини йдуть, а чоловік їде на возі. Він так мріяв повернутись сюди зі своїх далеких заморських мандрів, і от нарешті це сталось.

Головний герой насолоджувався тим, що вони учотирьох ось так спокійно і не поспішаючи можуть їхати вздовж річечки, тримаючись подалі від шумних трас, та й тваринкам було явно цікаво роздивлятись навколо. А коли вони всією компанією зупинились, щоб перепочити, кожен почав займатись своїми справами. Поки чотириногі друзі розважались неподалік, чоловік вирішив привести до ладу свій реманент, і ніхто не знав, що чекає їх далі…