«І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни» Катерина Єгорушкіна

Це книга про війну не як подію, а як досвід, що оселяється в тілі, пам’яті й щоденних жестах. Про те, що ми не завжди можемо взяти із собою, коли змушені тікати, — і про те, що все ж можемо передати далі.

У центрі книги — сотні живих голосів: дітей і дорослих, цивільних і військових, людей із різних куточків України. Хтось проходив фільтрацію. Хтось стояв перед вибором між виживанням і зрадою. Хтось прокидався вранці в домі, який за одну ніч переставав бути домом і ставав укриттям, лікарнею, позицією, полем бою. Ці історії не вибудовуються в хронологію фронту — вони складаються в карту внутрішніх ландшафтів війни.

Книга побудована як мозаїка художніх репортажів, есеїв і щоденникових фрагментів. Окремі тексти перегукуються між собою темами дому, ідентичності, провини, тривожності, мрій, дитячих ігор і мовчазної мужності. Авторка не просто фіксує свідчення — вона уважно слухає, ставить запитання, дає простір для пауз і сумнівів. Саме тому ці тексти не травмують повторно, а допомагають осмислювати пережите.

Назва книги — ключ до її сюжету й сенсу. Коли будинок більше не можна передати у спадок як стіни й дах, він стає кораблем — тимчасовим, крихким, але здатним перевезти людину через шторм. І разом із цим кораблем передається найцінніше: цінності, опори, спосіб бачити світ і не втрачати людяності.

«І тоді наш будинок став кораблем» — це не книга про безсилля. Вона про усвідомлений емоційний спадок, який може стати ресурсом: для дітей, для родин, для суспільства. Про пам’ять, яка не паралізує, а дозволяє зростати вільнішими й діяти відповідно до власних цінностей, а не міжпоколіннєвих травм.

Це читання, яке болить — і водночас зцілює. Книга, яку не ковтають поспіхом, а читають уважно. І яку хочеться залишити — собі й тим, хто прийде після нас.