«І будуть люди. Частина 6» Анатолій Дімаров

«І будуть люди. Частина 6» — це фінальний акорд, де людська стійкість стикається з темрявою війни так близько, що між ними залишається лише дим, жар і пам’ять. Німці все ще господарюють на українській землі, і партизанські удари лише розбурхують їхню лють. Тарасівку накриває каральна експедиція — і село, добре знайоме читачеві з попередніх частин, згорає до тла. Гинуть хати, спогади, покоління — але не душа народу.

У центрі стоїть Ганна Приходько — проста сільська жінка, життя якої не раз ламалося навпіл. І саме через її долю автор показує найголовніше: навіть у попелі продовжується рух — дихання, праця, любов, потяг до життя. Народ не знищити, поки хоч одна людина робить крок уперед, поки хоч одна дитина сміється, хоч одна жінка збирає докупи рештки свого світу й починає будувати заново.

Дімаров не моралізує й не драматизує штучно — він дозволяє словам, поглядам, виборам і мовчанню героїв промовляти за себе. І тому ця частина болить справжньо: тут відчуваєш і жорстокість окупації, і пекло пожежі, і те незламне, тугу й силу, з якої виростає перемога життя над смертю.

Це фінал, який проймає до кісток. І водночас — дарує неймовірну віру в людину. Якщо хочеш прочитати історію, де трагедія й надія йдуть поруч, а народне життя перемагає навіть тоді, коли здавалося, що вже все втрачено, — ця книга стане для тебе справжнім відкриттям.