«Двері в день» Ґео Шкурупій (Георгій Данилович)

Уночі місто гуде футбольним фіналом, а за стіною анатомічного театру Теодор Гай здійснює найхимернішу крадіжку, про яку тільки здогадаєшся: краде… труп. Ні, не заради жахів — заради втечі. Мрець неймовірно схожий на Гая, і це дає шанс зникнути з карти, обірвати переслідування й переписати власну біографію. З цього моменту роман вмикає «кіномонтаж»: темні провулки, підозрілі бари, нічні візники, нерв міста й постійне відчуття, що хтось дихає в потилицю.

Далі — втеча вантажним потягом на південь, випадкові попутники, стислими штрихами — ціла країна на зламах епохи: ринки, пристані, цукроварні, степ. І раптом — прорив у «день»: Кічкас, велетенський котлован майбутньої ГЕС, гул екскаваторів і люди, для яких будова — не декорація, а нове життя. Тут Гай стикається з інженером Петром Пустовітом і мусить вирішити, ким бути далі: тінню з нічних кварталів чи людиною, що входить крізь «двері в день» — у світ дії, відповідальності й великої спільної справи.

Чому варто читати й купувати:

• Це рідкісний мікс: авангардний стиль + справжній саспенс. Шкурупій пише «кадрами», швидко й яскраво — читається як нуар, знятий на папері.
• Сюжет тримає міцно: крадіжка тіла як ідеальна афера, погоня, маскування, ризик на кожному кроці, різка зміна декорацій — від нічного міста до епопеї індустріального будівництва.
• Роман про вибір і переродження: від індивідуальної втечі до спільної роботи, від темряви до світла — без моралізаторства, але з характером.
• Бонус для естетів: панорама України міжвоєнних десятиліть — мова, побут, ритми великої перебудови — все живе, шорстке, відчутне.

«Двері в день» — це той випадок, коли українська модерністська проза виявляється ще й шалено захопливою. Якщо любите «темні» міста, хитрі афери й історії про те, як людина вирішує стати собі іншою — беріть, не пошкодуєте.