«Безтінні» Хасан Алі Топташ

📚 У Стамбулі працює звичайний барбер (перукар), якому нудно від буденності. Він жадає «бути тут, але й далеко звідси водночас». Одного дня, сповнений невимовного сум’яття, чоловік раптово залишає місто й вирушає в «незримі простори» — це приведе його в невеличке село, де колись, багато років тому, зник місцевий барбер на ім’я Цинґіл Нурі. Приїхавши в глухе село, герой оселяється в старому барберському салоні Нурі і заводить бесіди з кількома колоритними постатями. Але селяни стривожені: люди тут час від часу просто зникають без сліду. Місцева найгарніша дівчина Ґюверджін уже кілька днів відсутня, а її слід затерлися, неначе її ніколи й не було. Муніс, який працює охоронцем, веде допити й дотепно жорстокі допити: кого розпитати, а кого — одразу підозрювати. Минуле й справді не дає спокою: кілька поколінь тому зник сам Нурі, не залишивши ані тіні пам’яті. Тож тепер новий барбер, що взяв у оренду його дім, ніби проживає одночасно в містечку й «хтозна-де» — немов по той бік видимого світу. Він з’ясовує, що кожен із селян доглядає власну «тінь» — метафору для душевної порожнечі чи прихованої провини. Коли хтось назавжди зникає, залишаються питання: «Куди?» і «Чому?»

Через мислення таницьких традицій у селі час і простір течуть інакше: в одній миті можна опинитися й у сьогоденні, й у давно минулому. За одним пагорбом — Адана, де ніколи не падає сніг, а за іншим — «Кар» (сніг), який не перестає сипатися. Просто так розмови про «чому» нерідко перетворюються на меланхолійні роздуми: «Навіщо людям обов’язково мати тінь?»

Зауважте: кінцівка не розставляє всі крапки над «і», мовма поганої казки, але вона незабутньо звучить як поезія буденності. Коли барбер від’їжджає, на пероні лишаються невимовні таємниці села — містична туга, людські обереги й такі самі «духи» (або «нібито-люди»), яких селяни приховували століттями.

✨ Основні теми й атмосферні акценти

• Відчуття «безтінності»
  Словом «голгесиз» (тур. «безтінний») Топташ позначає не лише фізичну відсутність тіні, а радше стан існування без повноцінного «я» чи втрату душі. Кожен персонаж доглядає власну «тінь» по-своєму: хтось лякається її, нібито вона — темний двійник, а хтось просто мовчки «приховує» її від інших, бо не може прийняти свій біль.
• Міський шум vs провінційна тиша
  Стамбул із його вулицями, від дітей, що торгують уловом, до палацових мавзолеїв султанів, різко контрастує з «замаскованим» світом села. Відстань між ними — не лише географічна, а насамперед психологічна: в селі час носить інші правила, а кожен «візерунок» листя на дорозі ніби ховає сліди чийогось минулого.
• Постмодернізм і гра з реальністю
  Автор ніби підглядає через шпаринку: один розділ — проза, наступний — поетичний епіграф нареченого, що змінює зміст усього оповідання. Два паралельні наративи (міські пригоди барбера й сільська містерія зникнень) поступово затягуються, а межа між ними стирається. Зниклі, котрих не шукає навіть місцевий очільник, оживають у снах і туманних міських провулках.
• Питання буття й небуття
  — Чи є людина, якщо її ніхто не пам’ятає?
  Через долі Ґюверджін (дівчини, що зникла без сліду) та Цинґіл Нурі (барбера, якого ніколи не наскільки й не впізнали), Топташ досліджує, що залишає про нас світ: чи то спогади, чи доброта, чи забуття.

🎯 Для кого ця книга

• Прихильники магічного реалізму: якщо вам до душі твори Мірою Барбоза чи Габріеля Ґарсіа Маркеса (з більш стриманою готичною атмосферою), «Безтінні» подарують подорож у Топташевий світ, де межі між містом і селом, часом і позачассям розчиняються.
• Люди, що шанують поетичну прозу: майже поезія в кожному абзаці. Уявні простори «мають голос», пробиваються крізь буденні звуки, що змушують читача зануритися в транс.
• Хто любить філософське читання: роздуми про те, що значить «мати тінь» або «бути людиною», і як смерть (фізична чи метафорична) перетворює наше уявлення про себе.
• Ті, кому подобається багаторівнева структура: один наратив про блукання барбера містом, інший — про збіги в селі з відголосками минулих подій. Разом усе сплітається в єдину мелодію.

🌟 Чому варто придбати та читати

• Неповторна атмосфера: поєднання гоголівських мотів (люди, які зникають, наче неіснуючі) й екзотики турецького села. Ви відчуєте запах спецій у Стамбулі й довгу тишу, яку розбиває лемент грон ґрон грон…
• Поетична філософія: кожна риса оповідного стилю — наче крок у казкове минуле. Навіть комплімент простому сільському краєвиду — це запрошення до роздумів про крихкість буття.
• Багатогранні образи: Ґюверджін, Цинґіл Нурі, Муніс, сам барбер із міст: ніхто тут не є цілком «чистим», і кожен носить у собі або тінь, або міріад можливостей.
• Інтелектуальне задоволення: для тих, хто любить не просто сюжет «зникнення й пошуку», а й філософський підтекст: «Хто ми, якщо нас ніхто не шукає?»

«Безтінні» — книга, яка залишає в душі тиху печаль і при цьому дарує відчуття, що жодна з тіней не є справжньою, якщо в серці — світло пам’яті.
Придбайте її, щоб відчути, як переплітаються сюжети міст і сіл, вулиці Стамбула й зморені спекою ґрунтові дороги. І щоб упізнати власну «тінь», що чекає лише докора прочитаних сторінок.