Читати онлайн «Зраджений гетьман» Ярослава Дегтяренко

Зраджений гетьман
Ярослава Дегтяренко


Осiнь 1658 року.

Цар Олексiй оголошуе Украiнi вiйну. Лесько, намагаючись повернути кохання Олесi, дiзнаеться, що вона вийшла замiж за iншого. З розбитим серцем хлопець кидаеться у вир вiйни, чекаючи нагоди загинути як справжнiй воiн. Але, схоже, на нього покладена важлива мiсiя i помирати йому зарано. Тим часом гетьман Виговський шукае союзникiв, щоб протистояти вiйськовiй агресii Московii.

Поки гетьман зайнятий вiйною, усiма забутий Юрась Хмельниченко, пiддавшись на вмовляння свого дядька Якима Сомка, органiзовуе проти Виговського змову. Ситуацiя в краiнi стае напруженою. Чим обернеться для Украiни прагнення волi?





Ярослава Дегтяренко

Зраджений гетьман





Роздiл І

Нiжин


Йде орда проти ночi.

Вона палить мое серце.

Вона труiть мою душу.

Тож за край рiдний стати я мушу

У кривавому герцi!

    «Тiнь Сонця». Народна вiйна

Що далi Лесь вiд’iжджав вiд Черкас, то бiльше полегшення вiдчував. Його душа наче очистилася вiд мук совiстi перед Олесею. А коли на небокраi постали високi землянi мури зовнiшнiх укрiплень навколо Нiжина й одинадцять дерев’яних веж цитаделi всерединi мiста, Леся охопила радiсть: нарештi вiн повернувся додому! Так, вiн народився в Черкасах, але його справжнiм домом був Нiжин. Тут вiн, осиротiвши, знайшов прихисток, тут жили двi найрiднiшi у свiтi людини – дядечко та сестра. Хлопець пiдстьобнув коня, кваплячись до рiдних, яких не бачив так давно.

Утiм, Леся охопила боязкiсть: а чи не оскаженiе дядечко, що вiн покинув службу в хрещеного? Адже вiн так прагнув примостити небожа на тепленьке мiсце. А як подивиться на це сам Федiр Джулай, коли повернеться з походу? Проте хрещений далеко, а дядько вже майже поруч. «Сподiваюся, що радiсть вiд мого приiзду пересилить у ньому гнiв!» – подумав Лесь, в’iжджаючи на обiйстя дядькового дому. І першою, кого вiн зустрiв, була сестра.

– Боже мiй! Ганнусю! – здивовано вигукнув Лесь замiсть привiтання. У його пам’ятi сестра була маленькою дiвчинкою, а нинi перед ним стояла зовсiм доросла дiвчина, але невисока й тендiтна. І така гарна! П’ятнадцятирiчна Ганнуся мала дуже бiлу, майже прозору шкiру. Проте цю блiдiсть пожвавлювали русяве волосся, персиковий рум’янець та пухкi вуста, занадто великi порiвняно з дрiбними рисами обличчя.