Зрада
Наталiя Дурунда
Cтудентцi Маринi судилося стати найближчою людиною для сусiдськоi п’ятирiчноi дiвчинки Асi, чия мати померла. Батько дитини, хiрург Роман Богданов, усвiдомлюе, що до дiвчини прикипiла душею не тiльки Ася, а й вiн сам. Марина й Роман одружуються.
П’ятнадцять рокiв по тому. Несподiвано у життi Богданових з’являеться Гордiй – син близького Романового друга Корнiя Задорожного. Двi сiм’i прагнуть поеднати дiтей: уже дорослу Настю i на сiмнадцять рокiв старшого Гордiя. Ася щаслива й закохана. Проте Гордiй не вiдповiдае iй взаемнiстю. А все тому, що покохав дружину батькового товариша… Марину!
Серце молодоi жiнки розриваеться. З одного боку – найрiднiшi люди, яких нiзащо не зрадить, з iншого – Гордiй… Марина зважуеться на вiдчайдушний крок. Чи стане iй сили не перейти межу дозволеного?..
Наталiя Дурунда
Зрада
Вiрнiсть як повiтря: можна вiдчути тiльки ii вiдсутнiсть…
Народна мудрiсть
Мама…
Ненька…
Матуся…
Стiльки емоцiй викликае це слово. Воно пробуджуе в серцi безмежну нiжнiсть i любов. Це – початок життя. Усесвiт. Очi, у яких бачимо сонце, небо… Руки, ласку яких нiщо не замiнить.
Найрiднiша… Вона завжди поряд, мов добрий янгол. Хiба може хтось бути ближчим для дитини?
Материнська любов – особлива. Мати любить свое дитя не за щось, а всупереч усьому. То найсвiтлiше почуття, яке може бути в жiнки.
Материнство – стан душi. Його не можна набути. З ним народжуються й помирають. Це закладено на генетичному рiвнi: любити свою дитинку, оберiгати, бути поруч iз нею, щоб вона вiдчувала твою присутнiсть, твiй захист.
А що, як дитя не свое?
Частина перша
Навстiж серце…
– Ну що за нестерпна нiч? – незадоволено буркотiла Марина Добровольська, накриваючи голову подушкою, щоб не чути розпачливого дитячого плачу за стiною.
Вона переiхала до цього багатоквартирного будинку кiлька мiсяцiв тому й сусiдiв ще до пуття не знала. Бачила лише, як молода бiлява мама, здаеться, Людмила, часто гуляла з дiвчинкою рокiв п’яти. Їi чорнявий чоловiк, на вигляд рокiв тридцяти п’яти, постiйно заклопотаний, насуплений, з кам’яним обличчям, зранку кудись iхав на власному дорогому авто. Коли вiн повертався – Марина нiколи не бачила. Напевно, дуже пiзно.
– Пощастило iз сусiдами, – не вгавала дiвчина, дужче затуляючи подушкою вуха.
Loading...
