Читати онлайн «Золото Павла *******ка. (Львівська брама-2)» Олександр В. Ірванець

Золото Павла *******ка. (Львiвська брама-2)
Олександр В. Ірванець


«Було ще зовсiм не пiзно, десь трохи по четвертiй, коли важке червоне сонце плавно сховалося за найближчою дев’ятиповерхiвкою й iз вiкна шостоi палати стало видно, як по рожево-сiрому снiгу туди й сюди снують люди в темному, переважно чорному й коричневому, вбраннi. грудень щойно доходив своеi середини, день мав iще коротшати десь iз тиждень-пiвтора, аби потiм потроху, по маленькiй свiтлянiй крапельцi, розпочати зворотне зростання…»





Олександр Ірванець

Золото Павла *******ка

(Львiвська брама-2)





* * *


Було ще зовсiм не пiзно, десь трохи по четвертiй, коли важке червоне сонце плавно сховалося за найближчою дев’ятиповерхiвкою й iз вiкна шостоi палати стало видно, як по рожево-сiрому снiгу туди й сюди снують люди в темному, переважно чорному й коричневому, вбраннi. грудень щойно доходив своеi середини, день мав iще коротшати десь iз тиждень-пiвтора, аби потiм потроху, по маленькiй свiтлянiй крапельцi, розпочати зворотне зростання.

Через давно очiкувану, та все ж, як завжди, несподiвану епiдемiю грипу психоневрологiчне вiддiлення зачинили на карантин. Вiдвiдувачi, якi про це вчасно не дiзналися, тепер топталися внизу, пiд корпусом, жбурляли снiжки у вiкна третього поверху й голосом та – частiше – жестами просили покликати когось iз якоiсь там палати.

Іванова дружина, вiдпросившись ранiше з роботи, принесла передачу, вiддала ii санiтаркам на першому поверсi, а сама навiть не спромоглася обiйти корпус i спробувати покликати чоловiка через вiкно. Просто одразу пiшла на трамвайну зупинку, яка прозирала крiзь голе вiття дерев за дротяним парканом неподалiк. Іван саме стояв у курилцi бiля чоловiчого туалету, слухав несмiшнi анекдоти й повiльно смоктав цигарку. Вiн завважив зеленкувате пальто з уже вичовганим лисячим комiром, провiв жiнчину постать поглядом, смикнув головою, коли вона послизнулася, пролазячи крiзь дiрку в дротянiй загорожi. Проте дружина таки не впала, утримала рiвновагу й пiдтюпцем побiгла назустрiч трамваевi, який саме виповзав iз-за рогу.

«Сердиться», – Подумав Іван, досмоктав цигарку аж до самого фiльтра, розтер ii по обiдку бiлоi керамiчноi попiльницi-плювальницi й почовгав собi коридором у бiк палати.