Читати онлайн «Зодчий із пекла» Наталія Лапіна, Світлана Горбань

Зодчий iз пекла
Наталя Лапiна

Свiтлана Горбань


Низка загадкових подiй та вбивств приголомшили мешканцiв старовинного палацу, збудованого за проектом вiдомого украiнського архiтектора. Невже у вир життя втрутилися мiстичнi сили, як у англiйських замках з привидами? Це хитромудре павутиння починае розплутувати розумний та завзятий детектив Кiнчев. Роман вражае психологiзмом i точнiстю соцiального аналiзу дiйсностi.





Свiтлана Горбань, Наталя Лапiна

Зодчий iз пекла





Сповiдь




Їi пальцi ледь помiтно тремтiли, голос переривався:

– Менi страшно, отче, я… Я не хотiла такого. Повiрте, не хотiла… Але я вже давно почала помiчати: якщо хтось зробив менi погано… Або я комусь позаздрила… Я… То з тiею людиною обов’язково щось не так. Щось страшне трапляеться. Я передбачаю нещастя. Нiби притягаю iх. Викликаю… проти власноi волi. Я не хочу… Але якщо тiльки подумаю про неi погано, то – все…

– А ти, дитино, пробувала молитись за них? За тих людей?

– Так. І за них, i за себе. Але… Але поганi думки залишаються, i тодi… Я боюся. Я заздрю сестрi. Я… Не хочу цього, але заздрю… Вона молодша, а вже виходить замiж. А коли ж я? І ще… Менi подобаеться ii наречений. Дуже подобаеться. Я нiчого не можу зробити… З собою. Чому так – завжди все iй? Краса – iй, талант – iй, жених – iй, новий будинок – знову iй. А менi?.. Я так не хотiла цього весiлля! І сестра захворiла. Свадьбу вiдклали. А тепер знову… Готуються святкувати. А я… Я не хочу, щоб вони… повiнчалися… І знову лише про це думаю. Постiйно. Дуже боюся, що з нею щось станеться. Винною буду я…

Старий священик зiтхнув:

– Ти чаклувала коли? Ворожила? Викликала духiв?

Вона злякано накрила щоки долонями:

– Я?.. Так. Я не думала, що це серйозно. У Петербурзi я ходила в гурток спiрiтистiв. Ми викликали душi померлих, ну… покiникiв. Але ж цим майже всi захоплювалися… Це були жарти. Не по-справжньому, наче гра… Не я ж одна. Я не продавала душу… нечистому. Всi моi подруги ворожать – i нiчого.

– І ти ворожила? І тепер ворожиш?

– Нi! Тепер уже нi. Три роки поспiль на Хрещення менi снився один i той самий сон… Я загадувала на майбутнього чоловiка. Ставила бiля лiжка на нiч тарiлку з водою й клала зверху мiсток. Дерев’яний, скiпковий. Або лiнiйку. І снилося, нiби я у великому примiщеннi.