Читати онлайн «Знеболювальне і снодійне» Катерина Бабкіна

Знеболювальне i снодiйне
Катерина Бабкiна


Катерина Бабкiна – письменниця i сценарист, автор поетичних книжок «Вогнi святого Ельма» й «Гiрчиця», збiрки оповiдань «Лiлу пiсля тебе» та значноi кiлькостi публiкацiй украiнською i в перекладах росiйською, англiйською, шведською, нiмецькою, польською та французькою мовами. У видавництвi «Фолiо» 2013 року вийшов друком роман К. Бабкiноi «Соня».

«Знеболювальне i снодiйне» – нова й очiкувана поетична збiрка найяскравiшоi украiнськоi поетки, значна кiлькiсть текстiв з котроi ще до виходу книги стали цитованими й улюбленими. «Поезiя Катерини Бабкiноi, – за влучним висловом Ірини Славiнськоi, – це ранка на обвiтрених губах, яка нiколи не заживае».





Катерина Богданiвна Бабкiна

Знеболювальне i снодiйне





І

Знеболювальне



* * *

Валентина, двiрничка, руда i ходяча бiда.
Вся побита артритом, худа i страшна з обличчя,
люди кажуть, вона комунальне майно розкрада,
i ще, кажуть, алкоголiчка,
i безцiльно клясти i врочити мае звичку.
Смiттепроводу ключниця, хоронителька гаражiв,
у пiд’iздi плекае грибки i запахи неприемнi.
Невiдомо, чи хоч хтось колись з нею разом жив,
але коли уночi особливо темно —
Валентина вие i плаче на тисячу голосiв.
Дiти зводять ii на кпини – ряба, кирпата,
непомита, вiдлюдькувата – а вона ж акуратно
береже в пiдвалi скарби своi – мiтли, палi, лопати, —
котрi мешканцям за потреби видае безоплатно,
якщо зранку постукати в ii восьму, однокiмнатну.
І лише коли в сутiнках свiтлий дощ випада,
i нiкого в дворi немае, крiм авт, i дерев, i крукiв,
i паруе вогка земля, i дзвенить небесна вода —
Валентина виходить i довго стоiть одна.
А тодi злiтае, розвiвши покрюченi руки.
І шугае над мiстом, над чужими дворами,
де вона не була, де нiколи не прибирала.
І в цi митi нею бути хотiв би кожен,
i ми всi намагалися. Але нiхто не може.


* * *

Колись я точно знав бiльше, анiж тепер.
Колись я просто мiг не могти взагалi нiчого.
Колись я був корабель, лiтак, пiонер,
я виглядав на убогого чи слiпого,
оголювався на пляжi, обговорював Бога.
Я щось на себе прийняв, про що не просив.
Я винен собi за щось, чого не позичив.
Менi бракуе тепер постiйно часу i сил,
я свiтло колись таке у собi носив,
котрого, здаеться, не дозволяе звичай.