Читати онлайн «Змова чужих» Олексій Кацай

Змова чужих
Олексiй Кацай


Школа iнопланетян #1
Звичайне украiнське мiсто, звичайна украiнська родина, звичайний украiнський школяр Микитка… І звичайнi людськi забобони, що оточують iх зусiбiч. Але якщо почати затято боротися з ними, то можна зненацька наштовхнутися на дуже й дуже незвичайнi сили – таемничi й космiчного масштабу. Якi загрожують не лише звичайному украiнському мiсту, а й усiй планетi Земля. На якiй, втiм, з давнiх-давен живуть не лише незвично смiливi дiти звичайних землян, а й вчаться такi саме дiти з iнших планет нашоi величезноi Галактики…





Олексiй Кацай

Змова чужих





Глава 1. Астральний чортополох на околицi Всесвiту


У той час, коли прогресивна громадськiсть Землi була стурбована згубними змiнами планетарного клiмату, громадськiсть мiста Гременець переймалася бiльш нагальними проблемами. Через те, що дуже дивнi явища спостерiгалися в цей самий час i в самому Гременцi, i на його околицях.

Змiни клiмату, звiсно, теж спостерiгалися. Але, набагато цiкавiшим було спостерiгати за iншим. За прольотом, наприклад, кiлькох НЛО над Вербками – примiською зеленою зоною, що безпосередньо прилягала до Днiпра. Або за пересуванням зграi вампiрiв, що мало мiсце на трасi мiж автомобiльним та нафтопереробним заводами. А про появу мiфiчних перевертнiв просто на вулицях Гременця тiльки ледачий не розповiдав.

– А тут Митрофанiвна й каже, – казала мама Аня гучним голосом з кухнi, – зупинилася, каже, ця зграя дворняг простiсiнько навпроти тролейбусноi зупинки. І одна шавка раптом до Митрофанiвни голову повертае та й запитуе людським голосом: «Громадяночко, – запитуе, – а як нам до провулку Капiтана Небрехи вибiгти?»

– Твоя Митрофанiвна, – мугикнув тато Саня, граючись телевiзiйним пультом, – свого психоаналiтика давно не вiдвiдувала. Вiдхилення вiковi у твоеi Митрофанiвни. Їй скiльки, рокiв вiсiмдесят вже, напевно? Нi?

– Сiмдесят, – з’явилася мама на порозi кiмнати. – Буде. І вона в дуже добрiй фiзичнiй формi. Не те, що деякi, якi на диванi валяються. Аглая Митрофанiвна тiльки позавчора з Гiмалаiв спустилася. Вершину Аннапурну Аглая Митрофанiвна пiдкорювала. І, взагалi, не забувай, що вона – голова громадськостi мiкрорайону, а старiсть треба поважати.

– Так я ж нiчого… – розвiв тато руками.

– Звичайно, що нiчого. Абсолютно нiчого.