Читати онлайн «Зламані речі» Ольга Саліпа

Зламанi речi
Ольга Ігорiвна Салiпа


Регiна виросла в дитбудинку. Не потрiбна нiкому, зайва в цьому свiтi, вона пiзнала чимало поневiрянь. Марiя – донька заможних викладачiв, у неi завжди були дефiцитнi захцянки та дорогi iграшки. Але на п’ятнадцятий день народження дiвчини сталося страшне: батьки загинули в автокатастрофi. Марiя опиняеться в дитбудинку, де знайомиться з Регiною. З’еднанi горем, сирота вiд народження й колишня багатiйка стануть там найлiпшими подругами. Обидвi згодом пiзнають бiль зради. Обидвi вистраждають свое право на любов i спокiй. Але тiльки однiй iз них вирiшувати, чи заслуговуе на щастя iнша…





Ольга Салiпа

Зламанi речi








Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»



© Салiпа О. І., 2021

© Depositphotos.com / OlgaOsadchaya, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021



Шур-шур-шур…

Осiнь цього року була теплою як нiколи. На календарi – листопад, а за вiкном ще жовто вiд опалого листя.

Регiна сконцентровано змiтала цi латки помаранчево-червоного покривала на одну купу в кутку подвiр’я.

Шур-шур-шур. Мiтла рухалася своею траекторiею, залишаючи на вологiй землi ледь помiтнi рiвчаки. Неслухняне листя розлiталося вiд легесенького вiтру, i Регiнi доводилося раз у раз повертатися туди, де вже щойно мела.

– От дурне! – сама до себе промовила жiнка, коли невеличкий собака, бiлий у коричневу пляму, з розбiгу кинувся в купу вже зметеного листя.

Зрештою, крiм старенького пса Бровка, говорити iй не було до кого, тому й звикла вже балакати лише iз собою. Часом – подумки, а iнколи й нi, щоб зовсiм не здичавiти.

Вiд голосу Регiни з верхiвок дерев злетiли ворони. Бiднi птахи, схоже, думали, що жiнка нiма – так рiдко доводилося чути вiд неi слово.

Шур-шур-шур. Бровко наробив збиткiв – замiтання додалося.

На вулицi сiрiло. В селi вже хтось засвiтив у хатi. З Регiниного горба було добре видно невеличкий Велеснiв, де наразi жило всього кiлька десяткiв сiмей. Ще рокiв десять – вимруть усi старенькi, i залишиться село пусткою. Буде тодi iй, Регiнi, воля: роби що хочеш. Нiхто не подивиться косо, не покрутить пальцем бiля скронi, не плюне в ii бiк.

Регiнi до селян байдуже. Зрештою, це вона тут приiжджа.