Читати онлайн «Київська сищиця. Книга 2. Зламані іграшки» Андрій Кокотюха

Зламанi iграшки
Андрiй Анатолiйович Кокотюха


Киiвська сищиця #2
Рання осiнь 1901 року. Безслiдно зникае юна донька депутата Думи. Та полiцiя не може оголосити дiвчину в розшук офiцiйно. Адже в такому разi розкриеться неприемний факт – розбещена юнка задля розваги й грошей приймала клiентiв у таемному салонi розпусти. Обставини справи змушують полiцейське керiвництво звернутися по допомогу до блискучоi сищицi Анни Вольськоi. Панi детектив дiзнаеться приголомшливе: зникла донька можновладця ще й вербувала дiвчат для подiбноi «роботи». Здаеться, Анна от-от наблизиться до розкриття справи. Аж раптом зниклу дiвчину знаходять мертвою, з обличчям, загримованим пiд ляльку. І це вже не перша жертва вбивцi, прозваного Лялькарем. Слiди ведуть до Одеси – але тепер уже Лялькар полюе на Анну. Неясно, чи правильний слiд узяла Анна…





Андрiй Кокотюха

Зламанi iграшки



© Кокотюха А. А., 2021

© DepositPhotos.com / konstantynov, nejron, vadimphoto1@gmail.com, zastavkin, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021









Роздiл перший



Медовий Спас на Татарцi. – Бiдна, бiдна Лiза. – Старi знайомi. – Чоловiча пастка. – Подружки нареченоi.




1


Дзвiниця озвалася святковим передзвоном.

Пiд його супровiд Анна з Христиною вийшли з храму. Спершу, як належить, повернулися лицем, перехрестилися. На свiй сором, Вольська не вважала себе аж такою ревною вiрянкою. Проте й безбожницею бути не хотiла.

Якось, причепурюючись перед дзеркалом, Анна зiзналася собi: аби не Христя, яка не пропускала жодного церковного свята, то заходила б до храму хiба на Рiздво й Великдень. Так i робила, заки далека чоловiкова родичка не оселилася в них як служниця. Дiвчина мала старосвiтське виховання, а якраз через тиждень пiсля ii появи була Трiйця. Тож Христина, нiчого не пiдозрюючи щодо настроiв панi Вольськоi, зiбралася на службу святити зiлля й вирiшила – ii королiвна мае тi ж самi намiри.

Не хотiлося бентежити дiвчину, котра за тодi ще двадцять шiсть своiх рокiв не бувала далi Лохвицi. Першi днi в Киевi вона боялася виходити з двору далi сусiдньоi вулицi, аби не заблукати й не загубитися.