Читати онлайн «Живі. Всупереч» Вадим Геращенко, Ірина Мельниченко

Живi. Всупереч
Ірина Мельниченко

Вадим Геращенко


Макар iз дружиною Вiрою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Жили в достатку, бо заробили на нього потом i кров’ю. А потiм – колективiзацiя. Усе приватне майно стало колгоспним. Куркулiв, що не хотiли вiддавати свое, – на каторгу. Так вчинили i з Макаром. А Вiру з дiтьми й iншими земляками вивезли на Урал i кинули посеред лiсу – з десятком сокир i кiлькома пачками сiрникiв. На- глядачi згодом повернуться по тих, хто вижив. Це драматична й правдива iсторiя родини одного з авторiв. Його рiдня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, вiйну та повоенну руiну, – як i сотнi iнших замордованих, скалiчених «благами» радянськоi влади. У них вiдiбрали все: дiм, родину, спокiй, право розпоряджатися власною долею. Але там, де позбавляють усього, лишаеться одне бажання – жити. Всупереч.





Ірина Мельниченко, Вадим Геращенко

Живi. Всупереч



Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»








© Геращенко В. О., 2021

© Мельниченко І. Г., 2021

© Depositphotos.com / mpaniti, kuco, Mactrunk, yacobchuk1, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021




Вступне слово


Ця оповiдь – трагедiя не лише нашоi родини (особисто бабусi та ii сестри – Любовi Макарiвни Геращенко та Антонiни Макарiвни Деревськоi), але й маленький клаптик полотна iсторii всього народу Украiни – могла бути втрачена навiк. Хоч як ми любили бабусю, ii щедрi сiмейнi застiлля, галушки та крученики, розповiдi, схожi на страшну казку, та все ж не спромоглися записати iх за життя. Лише коли ii не стало, спохопилися: пiшла вiд нас не просто рiдна людина, а цiлий свiт, у який бiльше неможливо зазирнути та розгадати його. Пiшла й забрала iз собою стiльки незвiданого: болю, радощiв, пригод, волi до життя, сили, що вистачало на десятьох, простих життевих мрiй та смиренностi, яких нам було не осягнути.

І лише за кiлька тижнiв, розбираючи бабусинi речi, ми знайшли скарб. Не пiд деревом у саду i не в старiй скринi – у звичайному столику коло лiжка. Кiлька листочкiв, списаних ii калiграфiчним почерком iз безпомилковою орфографiею, на першому з яких було виведено «Моя бiографiя».