Читати онлайн «Життя після смерті Маші звичайної» Ольга Навроцька

Життя пiсля смертi Машi звичайноi
Ольга Навроцька


Кохання не мае кордонiв – хай там що, а воно здатне подолати будь-якi перепони. Це ми, люди, знаемо спрадавна, увiковiчнюючи його у всiх можливих видах мистецтва. Кохання не мае обмежень у вiцi, статi, в часi й просторi, воно вiчне i безсмертне, i свiдченням цього також е iснування людей на землi, адже всi ми – плоди кохання.

Героi цiеi книжки мають величезний привiлей: iхнi життя можуть тривати вiчнiсть. Принаймнi так вони вважали. Приводом для сумнiвiв стала поява звичайноi смертноi дiвчини Машi, яка все свое свiдоме життя поринала у фантастичнi свiти, що iх вiдтворювала у малюнках, та мрiяла змiнити власне життя. Та настане день, коли звичайнiй Машi доведеться робити вибiр мiж життям i коханням i стати причиною змiн, якi можуть призвести до невiдомих наслiдкiв для Всесвiту.

Ласкаво просимо до Свiту Богiв!





Ольга Навроцька

Життя пiсля смертi Машi звичайноi



© Видавництво «Агенцiя «ІРІО»

© Фото на обкладинцi Сергiй Юшков


* * *


Присвячую цю книжку моему першому читачевi та редактору – любiй мамi, яка завжди пiдтримуе мене.










Частина І. Маша








1


«Боже мiй, ну чому? Чому це мало статися саме зi мною i саме зараз?!» – роздратовано думала я, вiдкривши капот i розгублено роздивляючись несподiвано заглухлий двигун прокатноi машини. Вигляд двигуна нi про що менi не говорив. «Боже мiй…» залишилося без вiдповiдi. Та по правдi, я не надто на це розраховувала. Моi стосунки з Богом були доволi абстрактнi. Я вiрила у вищi сили й усвiдомлювала iснування чогось такого, чого менi нiколи не збагнути, але часом вважала себе агностиком. Я годинами могла розмiрковувати на тему: релiгiя – це спосiб управлiння, вiра – це дар, та Бог – у всьому. Але в тому, що зараз менi б не завадило божественне провидiння, сумнiвiв не було. Була зима, i перспектива заночувати в холоднiй автiвцi посеред заснiженоi пустелi не тiшила мене аж нiяк. Хоча саме вона й свiтила менi бiлоснiжною усмiшкою пiд сонцем, що невблаганно котилося до виднокола.

«Для початку можна сказати непогано…» – приречено мiркувала я, марно длубаючись у незнайомих менi проводах. Я чомусь вирiшила, що проблема в електрицi, згадавши, як колись саме з цiеi причини ми з моiм колишнiм заглухли десь посеред пiвденних степiв.