Читати онлайн «Журавлиний крик» Роман Іваничук

Журавлиний крик
Роман Іваничук


Історiя Украiни в романах
Роман «Журавлиний крик» присвячений подiям, що вiдбувалися у переломнi часи украiнськоi iсторii. Остаточна лiквiдацiя гетьманства, знищення Запорiзькоi Сiчi, спроба гайдамакiв пiд проводом Івана Гонти i Максима Залiзняка вiдродити втрачену украiнську державнiсть, утвердження Катерини ІІ на престолi Московськоi iмперii, розгром повстання Пугачова… На цьому iсторичному тлi дiе головний герой роману – фiлософ Павло Любимський.





Роман Іваничук

Журавлиний крик





Пролог


Зморений кiнь винiс вершника з подiльських путiвцiв на битий Волинський тракт, що розгорнувся, немов сувiй сiрого полотна, аж до пiднiжжя Замковоi гори, увiнчаноi надщербленою дугою червоного муру, – в очi входило схiдне передмiстя Львова.

Кiнь спотикався на вичовганих колесами виямках, збивав об осклизле камiння мощеноi дороги копита, з яких на довгих переходах iз далекоi лiвобережноi Самари повiдпадали пiдкови; вершник Львова не впiзнавав, хоч i в'iжджав до нього чотири роки тому з протилежного боку – Городоцьким трактом, а втiм, мiста й не видно було за пасмом пагорбiв; дрiбнi хатки пiд солом'яними дахами залишилися позаду, iх змiнили кам'янi будинки, критi гонтом i бляхою, муроване передмiстя тiснiшало, стискалося, пасовиська малiли i щораз густiше кокоiжилися жухлим будяччям i собачою кропивою; вершник зупинив коня, спiшився.

Вiрний вороний вже не був йому потрiбен, господар зняв з нього ношу з двох клункiв, перекинув ii через рамено, звiв коня з дороги, поплескав по шиi й погнав на заскориненi першим iнеем загони, а сам пiшки подався до Пiдзамча, сподiваючись допасти до будь-якоi нiчлiжки й вiдiспатися пiсля довгоi i втомливоi подорожi.

Шукати довго не довелося: навпроти Онуфрiiвського монастиря на непримiтному будинковi висiла табличка з претензiйним готичним написом «Hotel Grand», бiля входу стояв готельний слуга в лiвреi, вiн придивлявся до перехожих, досвiдченим оком вiдрiзняючи прибулих вiд мешканцiв мiста; високий чоловiк у чорному сукманi й смушевiй шапцi, з-пiд якоi вибивалося сиве волосся, й клунками через рамено вiдразу привернув його увагу. Готельний слуга вклонився, завченим жестом зазиваючи подорожнього, i той пiдiйшов, вiдрекомендувавшись.

– Маркiз Жюль де Ваттель.