Читати онлайн «Запропаща грамота» Микола Гоголь

Запропаща грамота
Микола Васильович Гоголь




Mикола Васильович Гоголь

ЗАПРОПАЩА ГРАМОТА





Запропаща грамота



Бувальщина


Переклад Лесi Украiнки

Так ви хочете, щоб я вам розказав про дiда? — Добре, чому ж не потiшити оповiдкою!

Ох, старовина, старовина! Що за радiсть, що за втiха впаде на серце, як почуеш про те, що давно, давно, i року йому i мiсяця нема, дiялось на свiтi! А як вплутаеться ще який-небудь родич — дiд або прадiд, — ну, тодi i рукою махни: бодай я похлинувся за акахвистом великомученицi Варварi, коли не привиджуеться, мов би сам усе те робиш, — неначе влiз в прадiдiвську душу або прадiдiвська душа гуляе в тобi… Ну, менi нема гiрш, як отi нашi дiвчата та молодицi: з’явись тiльки iм на очi, — зараз: «Хома Григорович, Хома Григорович! а нуте, яку-небудь страховинну казочку! ось нуте-бо, нуте!» та-та, та-та, та-та, — i почнуть, i почнуть… Розказать-то, звiсно, не штука, та подивiться, що робиться з ними потiм у постелi. Адже ж я знаю, що кожна тремтить пiд укриттям, мовби ii пропасниця трясе, i рада б з головою влiзти в кожух. Дряпне об горщик миш, сама як-небудь зачепить ногою кочергу — крий боже! — i душа в п’ятах. А на другий день, як нiчого не було; чiпляеться знову: розкажи iй страшну казку, та й годi!

Що ж би таке розказать вам? Одразу i не наверзеться на думку… Так, розкажу я вам, як вiдьми грали з покiйним дiдом у дурня. Тiльки заранi прошу вас, люди добрi, не збивайте з пантелику, а то такий кисiль вийде, що сором буде в рот взяти! — Покiйний дiд, треба вам сказати, був не з простих за свого часу козакiв. Знав i твердо-он i слово-титлу поставити. В свято одчеше було апостола так, що тепер i попович iнший нехай сховаеться! Ну, самi знаете, що в тодiшнi часи, коли зiбрати зо всього Батурина письменних, то нiчого було б i шапки пiдставлять, — в одну жменю можна було б усiх убгати. То ж то нiчого й дивуватись, що всякий, хто було зустрiнеться, вклонявся дiдовi мало не в пояс.