Читати онлайн «Загальний аналіз» Олександр В. Ірванець

Загальний аналiз
Олександр В. Ірванець


«З-за спини лiворуч, вiд рiчки вiяв легкий прохолодний вiтерець. Федiр Іванович проминув котельну з невисокою темною трубою i прискорив крок. До платформи лишалося метрiв зо двiстi, а електричка мала ось-ось пiдiйти. Пiд новими черевиками шурхотiла жорства, червонясте квiтневе сонце над кiлькома дев’ятиповерхiвками праворуч пiдбивалось дедалi вище…»





Олександр Ірванець

Загальний аналiз





* * *


З-за спини лiворуч, вiд рiчки вiяв легкий прохолодний вiтерець. Федiр Іванович проминув котельну з невисокою темною трубою i прискорив крок. До платформи лишалося метрiв зо двiстi, а електричка мала ось-ось пiдiйти. Пiд новими черевиками шурхотiла жорства, червонясте квiтневе сонце над кiлькома дев’ятиповерхiвками праворуч пiдбивалось дедалi вище. Пiднiмаючись по насипу, Федiр Іванович механiчно помацав пiд плащем праву кишеню пiджака, та збiг сходами на платформу.

Людей було чимало. «може, це попередня електричка спiзнюеться? – Майнула думка в головi. – От i добре, що не поспiшав. Спокiйно з’iв снiданок, поголився. Так i мае починатися день у письменника – Без метушнi, розважливо, статечно».

Снiданок у iдальнi будинку творчостi йому дiйсно приготували завчасно. Було приемно споживати яечню, а потiм ще й молочну вiвсянку з мiцним брунатним чаем, водночас насолоджуючись тишею та благословенною самотнiстю. Нi прикрий критик Рибчук, нi криклива фемiнiстка Зубринська, анi тi товстi графомани зi схiдних областей, котрi вечорами в будцi мiжмiського телефону голосно кричали своiм чи то дружинам, чи онучкам (а може, i коханкам): «Харашо, Светочка! В Кiеве ето ещьо можна купiть! прiвезу непременно! Целую тебя!», а потiм, звертаючись до Федора Івановича, переходили на страшенно штучну, проте бездоганну украiнську: «Оце телефонував додому, зi своiми побалакав трохи…» – нiхто з них своею нiкчемною присутнiстю не заважав спокiйному прийому iжi та подальшому ii травленню.

Через це й думки тепер шикувалися собi слухняною, дисциплiнованою шеренгою. «Вони всi про себе бозна-якоi високоi думки. А що вони, по сутi, зробили для лiтератури, для народу? За великим рахунком – нiчогiсiнько. Книжки iхнi пилюжаться в магазинах, нiкому не потрiбнi. А самi вони проживають своi нiкчемнi життя приспiшникiв старого режиму. Та iхнiй час минае.