Читати онлайн «Загадки» Леонід Глібов

Загадки
Леонiд Іванович Глiбов




Леонiд Глiбов

Загадки





* * *


Бачить – не бачить,
Чути – не чуе,
Мовчки говорить,
Дуже мудруе.
Часом захоче —
Правди навчае;
Інодi бреше,
Всiх звеселяе.
Люба розмова, —
Будемо, дiти,
З нею довiку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В свiтi щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригодi:
Рiч коротенька —
КНИЖКА та й годi.




* * *


Котилася тарiлочка
По крутiй горi,
Забавляла любих дiток
У моiм дворi.
Нам тiеi тарiлочки
Чому не любить —
Хорошая, золотая
І як жар горить.
Прийшла баба – сама чорна,
І чорний жупан, —
Заховала тарiлочку
У синiй туман.
Постихалi спiви й жарти
У дворi моiм;
Золотоi тарiлочки
Стало жаль усiм.
Зачинився я у хатi,
У вiконцi став
І про тую тарiлочку
Спiвати почав:
«Туманочку, туманочку!
Поклонись зорi,
Покоти нам тарiлочку
По нашiй горi…»
Де не взявся iз-за лiсу
Невiдомий птах,
Довгохвостий, гостроносий,
На восьми ногах.
Тiльки став я приглядаться —
І що, i вiдкiль,
А вiн зразу розiгнався —
І в вiкно сусiль…
Я – на пiч та у куточку
Зiгнувсь, притаiвсь
І, щоб птах той не надибав, —
Ряденцем укривсь.
Навiжений птах лiтае,
Не найде нiде
І тонесенько виводить:
«А де дiдок, де?»
Закричав горлатий пiвень
І прогнав мiй страх,
Я зрадiв – i не побачив,
Де той дiвся птах.
Золотую тарiлочку
Всi знають давно:
То на небi СОНЦЕ ясне,
На весь свiт одно.
Чорна баба – нiчка темна:
Із давних-давен
Покривае все на свiтi,
Як погасне день.
Заховався, шуткуючи,
Дiдусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах-КОМАР.




* * *


Скажу ще загадку таку:
У ночвах переплив я рiчку
І у долинцi на пiску
Побачив хатку невеличку.
Без вiкон хатка, без дверей, —
Як не мудруй, не можна влiзти;
Вона ж повнiсiнька людей,
А ласощiв – не переiсти!
Ну, як би так менi туди?
Хоч би ж тобi де-небудь щiлка…
Я i туди, я i сюди —
Нiяк: нi зверху, нi з причiлка.
Дивлюсь – з лози iде Рiзак, —
Його мале й велике знае:
Сокири нашоi свояк,
По всiх усюдах вiн бувае.
Побачив, що я там ходжу:
«Чого, – питае, – тут никаеш?»
«Ох, мiй голубчику! – кажу, —
Нащо питаеш? Либонь, знаеш».
Вiн цюк – i хатку розрубав.