Читати онлайн «За двома зайцями» Михайло Петрович Старицький

За двома зайцями
Михайло Петрович Старицький




Михайло Старицький

ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ





Дiйовi люде:


Прокiп Свиридович Сiрко – мiщанин, мае крамницю.

Явдокiя Пилипiвна – його жiнка.

Проня – дочка iх.

Секлита Пилипiвна Лимариха – сестра Сiрчисi, перекупка.

Галя – ii дочка.

Свирид Петрович Голохвостий – промотаний цилюрник.

Настя, Наталка – подруги Пронинi, манiрнi.

Xимка – наймичка у Сiркiв.

Пидора – поденщиця у Лимарихи.

Степан Глейтюк – був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

Марта – бублейниця

Устя – черевичниця

Меронiя – живе при монастирi, гостi у Лимарихи.

Два баси.

Йоська – жид.

Квартальний, катеринщик, мiщане i люд.




Дiя перша



Глибокий яр. Пiд горою налiво гарненький домик Сiркiв з садком; за ним баркан i знов якийсь садок i домик, направо – гора, баркан, а далi яр. На дальнiй горi видко Киiв. Вечiр.




Вихiд І


Прокiп Свиридович i Явдокiя Пилипiвна. Сидять на лавцi бiля дому.

Явдокiя Пилипiвна. Бач, як сьогоднi вечiрню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитуе.

Прокiп Свиридович. Чим же гарно?

Явдокiя Пилипiвна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

Прокiп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то вiн у його, як млинове колесо, тiльки бр-р-р!.. І меле разом, i шеретуе…

Явдокiя Пилипiвна. А твiй старий мне, мне той язик, як баба вовну…

Прокiп Свиридович. Прирiвняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки i чита по-стародавньому, по-божественному, а цей…

Явдокiя Пилипiвна. Заступаеться за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштуе.

Прокiп Свиридович. Так що ж, що поштуе!

Явдокiя Пилипiвна. А то, що i в церквi заживаеш табаку, мов маненький…

Прокiп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаешся за нового тим, що молодший.

Явдокiя Пилипiвна. Вигадай ще що!

Прокiп Свиридович. Та й вигадаю!

Явдокiя Пилипiвна. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

Прокiп Свиридович. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Явдокiя Пилипiвна. Та годi вже!

Прокiп Свиридович. Чого годi? Хвалити бога, прожили вiк у добрiй згодi та лагодi, дiждалися й свого ясного вечора… Да не зайдет сонце во гнiвi вашiм…

Явдокiя Пилипiвна. Та я вже на тебе не сердюся! Тiльки не вередуй.