Читати онлайн «Юра. Історія з книги «Месопотамія»» Сергій Жадан

Юра. Історiя з книги «Месопотамiя»
Сергей Викторович Жадан


Месопотамiя
Мрець виглядав ще гiрше, нiж за життя. Сиве волосся, запалi очницi, гострий нiс, рiзкi зморшки на незадоволеному обличчi… Юра припускав, що той, хто повiдомить лiкаря, сам i буде цього мерця виносити. Тому розгорнув принесений йому минулорiчний випуск «Нацiональноi географii» й несподiвано для самого себе зачепився за матерiал про тваринний свiт Месопотамii…





Сергiй Жадан

Юра

Історiя з книги «Месопотамiя»



Мрець виглядав ще гiрше, нiж за життя. Сиве волосся, запалi очницi, гострий нiс, рiзкi зморшки на незадоволеному обличчi. Стримiв угору борлак, видовжились пальцi, посинiли нiгтi. Вiн мовчав останнi двi доби, лише кашель час вiд часу рвав iзсередини груди. Потiм навiть кашлю не стало. Лежав i повiльно дихав, як риба – уже виловлена з водойми, проте ще не залита олiею. По обiдi серце спинилось. Молодий пiдходив, схилявся над ним, зацiкавлено розглядав. Можна було подумати, що вивчае малюнки на лiкарняному халатi.

– Ти ще дзеркало приклади, – порадив Юра.

– Сам приклади, – образився молодий. – Що робити? – запитав. – Вiн же зараз розкладатися почне.

– Чому там розкладатися, – вiдповiв Юра. – Шкiра та кiстки. Лиши його.

Юра припускав, що той, хто повiдомить лiкаря, сам i буде цього мерця виносити. Тому розгорнув принесений йому минулорiчний випуск «Нацiональноi географii» й несподiвано для самого себе зачепився за матерiал про тваринний свiт Месопотамii. Месопотамiя, думав, Месопотамiя – щось пов’язане з водою. Щось iз камiння та пiску. З тваринним свiтом у Месопотамii складалося не найгiршим чином – стверджували в журналi. Худоба здебiльшого належала монастирям, тварин приносили богам у жертву, у подяку за щедроти, повертаючи таким чином борги. Прочитавши про борги, Юра занервував i вiдклав журнал убiк. Засинаючи, слухав човгання малого. Навiть не повертаючись, знав, що той кружляе довкола мерця. Смерть притягуе, особливо чужа.

Надвечiр прокинувся, визирнув за вiкно. Темнi дерева, раннi сутiнки, початок липня. Молодий сидiв на сусiдньому лiжку, не вiдводячи очей вiд трупа.

– Ми що, – спитав, побачивши, що Юра прокинувся, – будемо спати з ним в однiй кiмнатi?

– Спи в коридорi, – порадив Юра.

Але той лише налякано пересмикнув плечима. Молодого звали Саша.