Читати онлайн «Янголи не сплять» Оксана Калина

Янголи не сплять
Оксана Калина


… Жив був собi Сашко. І на тридцять п’ятому роцi життя, яке до того часу перевернулось шкереберть, в тому числi i стараннями самого Сашка, котрий ось уже два роки вживав оковиту, не просихаючи, сталась з ним дивна iсторiя. В закинутiй конторi, яка колись числилась за колишнiм радгоспом i куди вiн подався на пошуки привида Степана, зустрiлись йому дивнi жiнка й чоловiк. Спочатку вiн прийняв iх за бомжiв. І ось тут розпочалося найцiкавiше… i найстрашнiше… Гумористична, iронiчна, фiлософська, мiсцями сумна повiсть Оксани Калини «Янголи не сплять» – про найважливiше, з чим стикаеться кожен – вибiр життевого шляху, безсмертну людську душу i, звичайно, про кохання.





Оксана Калина

Янголи не сплять



Що бувае, коли янголам обламують крила?

Не знаете? Так я скажу:

Люблять, як любили.

Служать, як служили.

Тiльки болить iм вдвiчi бiльше…

От i вся рiзниця…


В кабiнетi пiд порядковим номером 777, що розташувався у висотному офiсi на перехрестi вулиць Земноi та Небесних Сфер, проходила нарада. Розглядалась особова справа одного з багаточисельних пiдопiчних Контори, як було прийнято називати органiзацiю в колi колег. Наразi всi присутнi, числом iх було семеро, дивились на величезний, на пiвстiни, плазмовий екран.

– Дiйство вiдбуваеться в режимi online, я так розумiю? – спитав найстарший iз присутнiх. Це був високий, мiцний сивий чолов’яга з бiлою, до пояса бородою i вольовими зморшками довкола мiцно стулених вуст.

– Само собою, – вiдповiв iнший, значно молодший iз пронизливо-синiми очима, – iнакше не працюемо.

– Новiтнi витребеньки, – невдоволено нахмурився бородатий, – ранiше ми за кожним пiдопiчним спостерiгали особисто, по п’ятам ходили, не те, що зараз.

– Проти прогресу не попреш, – засмiявся синьоокий, звали його Гавриiлом Архом i завiдував вiн пошуковим вiддiлом Контори, – до того ж, це полегшуе нам життя.

– Легкого життя захотiли, ти подивись, – пробурмотiв бородатий, звали його, до речi, Петром, прiзвище – Каменяр, у його вiданнi знаходилось питання кадрового забезпечення офiсу, – нiхто вам його нiколи не обiцяв. Знали, на що пiдписувались…

– Не бубони, Петре, – з оббитого якимось блискучим бiлоснiжним матерiалом пiднявся ще один чоловiк, на бейджi в нього значилось «Первозванний Андрiй.