Читати онлайн «Втрачений роман» Шервуд Андерсон

Шервуд АНДЕРСОН

ВТРАЧЕНИЙ РОМАН

Новела





То був неначе сон, зізнався він мені. Така вже людина, письменник. Тобто, він може місяцями, а то й роками працювати над книгою, і не записати ні слова. Я маю на увазі, що працює його розум. Те, що має стати книгою, виникає і руйнується в його голові.

Якісь нечіткі образи сновигають туди сюди, воюють між собою в його уяві.

Але, здається, я забув дещо пояснити. Я розповідаю про одного доволі відомого англійського письменника, про історію, що трапилася з ним.

Він якось розповів мені про це під час спільної прогулянки Лондоном. Тоді ми провели разом кілька годин. Пригадую, ми якраз блукали набережною Темзи, коли він почав говорити про свій втрачений роман.

Одного разу рано ввечері він прийшов до мене в готель. В розмові він побіжно згадав деякі мої твори.

— Іноді ви майже вловлюєте суть, — сказав він мені.

Ми зійшлися на думці, що ніхто не вловлює суті повністю. Якби хтось і справді дістався вершини, як то кажуть, влучив у яблучко… Який сенс було б робити щось іще?

Але ж деяким стариганам це майже вдалося…

Взяти хоча б Кітса? Або Шекспіра? Чи Джорджа Борроу? Дефо?

Ми цілу годину перебирали імена.

Ми вирішили пообідати разом, а потім гуляли містом. Мій співрозмовник був маленьким, чорнявим, нервовим чоловічком з розпатланими пасмами волосся, що стирчали у нього з під капелюха.

Я почав обговорювати його першу книжку.

Але спершу, ось його коротка біографія. Син бідного фермера із якогось англійського села. Він був, як і всі письменники. З самого малечку — хотів писати.

Він не здобув жодної освіти. Одружився в двадцять.

Його дружина, імовірно, була добропорядною, милою жінкою. Дочка священика англіканської церкви, якщо не помиляюся.

Саме той тип жінок, з яким йому не слід було одружуватися. Хоча хто в праві визначати, кого людині любити, з ким їй одружуватися? Вона відносилася до вищих верст суспільства, ніж він. Навчалася в жіночому коледжі, отримала гарну освіту.

Не сумніваюся: вона вважала його невігласом.

— Вона також вважала, що я дуже ніжна людина. Чорт забирай! — сказав він, згадуючи про це. — Я не ніжний. Мене завше казила будь-яка ніжність.

Блукаючи Лондоном, забрідаючи до пабів, щоб пропустити чарчину або дві, ми дуже зблизилися тої ночі.