Читати онлайн «Vivat Academia!» Любов Базь

Vivat Academia!
Любов Базь


У iстот чорнi очi. Істоти вбивають мирних жителiв або перетворюють iх на собi подiбних. Єдинi, хто може протистояти iстотам пiсля свiтовоi катастрофи, – це спудеi Академii у дивом вцiлiлому Мiстi. Зiткнувшись з iстотами пiд час навчальноi практики, спудейка Ляна Бiврьост робить перший крок до розгадки таемницi свiту, в якому живе. Звiдки з’явилися iстоти i як iх перемогти? Що ж насправдi сталося у двi тисячi дванадцятому роцi? І яке дочинення до цього мае сама Ляна? З’ясувати це i залишитись живою – ще те завдання. Проте Ляна не мае вибору…





Любов Базь

Vivat Academia!





Зачин. На попелищi


– Тут трапилась пожежа, – неголосно сказала Ляна. – Рокiв зо п’ять тому.

Ранок був на диво холодним. Тiльки початок осенi, i ось тобi – маеш. А яка погода, такий i настрiй.

– Пiдпал? – iз непiдробною цiкавiстю запитала Ела.

– Та нi. Не схоже. – Пальцi Ляниноi руки, витягнутоi над застарiлим попелищем, тремтiли. Ела мовчала. Вона чудово вiдчувала, коли будь-хто готовий був ii вислухати – i коли слова заважали.

В Академii iх навчали: Слово – то зброя. Слово – то скарб. Нi тим, нi iншим не слiд розкидатися без потреби.

– Ми йшли по гриби, – нагадала Ела зрештою. Як на неi, час для ознайомлення iз попелищем було вичерпано. Ела не любила довго чекати. Тим паче, це навiть не пiдпал.

Чи пiдпал то був кiлька рокiв тому, коли Ляна прийшла в Академiю, при собi маючи лише рюкзак iз найнеобхiднiшими речами (у випадку Ляни – переважно книжками та пописаними зошитами), нiхто й досi не знав. Про те, що трапилося з Ляною, говорили всяке. Достеменно вiдомо було лише одне: будинок нинiшньоi кращоi Елиноi подруги згорiв. Тож тепер Ляна навiть на канiкули лишалася в Академii. Просиджувала днi над своiми зошитами, здебiльшого в примiщеннi, iнодi у лiсi. В свiтлi днi, звичайно, – у темнi до лiсу мiг пiти тiльки самогубець. Це ще гiрше, нiж у Чорний Сектор.

– Сьогоднi не кращий день, – похитала головою Ляна. – Не темний, але не кращий. Здорових грибiв не знайдеш, самi хворi.

– Тю! – Ела почувалася розчарованою. – Та ж я тебе питала…

– Ти питала, чи можемо ми пiти в лiс по гриби. Про iхне збирання мова не йшла, – пiдкреслила Ляна.

– Ой, тiльки не кажи, що ти погодилася лише заради цього! – Ела подивилась у бiк попелища.

– Заради цього.