Читати онлайн «Відьма з нашого офісу» Аліна Умрихіна

Вiдьма з нашого офiсу
Алiна Умрихiна


Як вижити в офiсi, якщо твоя шефиня справжня вiдьма? Анна – молода та амбiтна працiвниця, яка мае своi секрети. Як вiдомо, помста подаеться холодною.





Вiдьма з нашого офiсу



Алiна Умрихiна



© Алiна Умрихiна, 2020



ISBN 978-5-0051-7335-5

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero




Частина І

Жовтi троянди


А все розпочалося з кiшки. Точнiше, iз вгодованого рудого кота з жовтими очиськами, що чекав мене на порозi.

– Ти звiдки тут взявся?

Кiт поводився зухвало: скочив на крiсло й розмiстився на ньому, як у себе вдома.

– Тут без кави не обiйтися, – я залишила непроханого гостя наодинцi й зробила тактичний вiдступ, аби згодом повернутися iз пiдкрiпленням.

З кухнi вiяло холодом – вiкно було розчинене навстiж. Так ось, як ти сюди потрапив! Все елементарно, Ватсон.

Я дiстала чашку i повертiла ii у руках. Двi ложки кави й нi грама цукру. На свiтi е речi, якi не потребують домiшок. Кава – одна iз них.

На моiй полицi не знайти двох однакових фiлiжанок, кожна з них розцяцькована по-своему. Мiнi-колекцiя недолугих жартiв на керамiчних стiнках. А все тому, що дiвчата з офiсу не надто меткi на вигадки, коли мова йде про подарунки, чого не скажеш про iхне вмiння вигадувати iсторii. Але про це пiзнiше.

Обережно, щоб не зруйнувати пiнку, я налила каву у чашку i повернулася до кiмнати. Рудий нахаба бачив третiй сон, тож я запхала войовничiсть до кишенi й дала котиську спокiй. Вмостилася на килимi, вiдкрила ноутбук i поринула у вир онлайн книг.

У дверi постукали. Ще один незваний гiсть?

– Доброго вечора, ви кота тут не бачили? Рудий такий, пухнастий, – запитав незнайомець, щойно перед ним вiдчинились дверi.

– Це вiн? – кивнула я на крiсло. – Заскочив через вiкно.

– Так ось де ти, Рудi! А я шукаю, людям спати не даю, – хлопець пiдхопив нахабу i простягнув менi руку, – Вiктор – ваш новий сусiд. Прогавив його, поки розкладав речi. Мабуть, Рудi нудно спостерiгати за жонглюванням коробками, от i надумав прогулятися перед сном.

Я кивнула i зачинила дверi.

У кiмнатi на мене чекало розчарування. Кава охолола, а сюжет останнiх сторiнок виявився маячнею. Чортiв кiт!

Защебетав дверний дзвiнок. Я зцiпила зуби, але вiдчинила. На порозi знову стояв сусiд.