Читати онлайн «Венера в хутрі» Леопольд фон Захер-Мазох

Венера в хутрi
Leopold von von Sacher-Masoch


Зарубiжнi авторськi зiбрання
До книжки ввiйшли три повiстi – «Дон Жуан iз Коломиi», «Венера в хутрi» та «Мiсячна нiч», – варто прочитати хоча б iз цiкавостi: цiкаво ж дiзнатися, що розповiла людина, чиiм iм’ям згодом назвуть психiчне вiдхилення. Концепцiю новоi прози майбутнiй автор побачив крiзь щiлину у шафi, волею долi опинившись у спальнi тiтки. Пристрасть, батiг, хутра, у яких любила гуляти гола графиня, перетворилися на три кити, на якi сперлася його творчiсть. У повiстi «Венера в хутрi» описано факт з особистого життя автора. Вiн i його нова коханка уклали письмовий контракт, згiдно з яким, на шiсть мiсяцiв професор iсторii Львiвського унiверситету перетворювався на раба за умови, що баронеса завжди… носитиме хутра. Проте ця повiсть насамперед про безмежне, фанатичне, одержиме кохання й божевiльне почуття чоловiка до жiнки. Чоловiка, який ладен був пожертвувати всiм i, зокрема, власним життям заради свого кохання. Та про жiнку, яка спочатку не могла зрозумiти сутi вигаданоi гри, а потiм вмiло нею користувалася…





Леопольд фон Захер-Мазох

Венера в хутрi



© Н. Р. Іваничук, переклад украiнською, 2008

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019


* * *




Дон Жуан iз Коломиi


Ми iхали з повiтового мiста Коломиi[1 - Повiт i повiтове мiсто у схiднiй Галичинi. Назва мiста «Коломия» походить вiд латинського слова Colonia. Нинiшнiй повiтовий центр, розташований на мiсцi стародавнього римського мiста (тут i далi – примiтки автора; примiтки перекладача зазначено окремо).] на село. Був вечiр, i була п’ятниця. Поляки кажуть: «П’ятниця завжди добра на початок», але мiй кучер-нiмець, колонiст iз Марiагiльфа[2 - Село нiмецьких (швабських) колонiстiв поблизу Коломиi.], вважав п’ятницю нещасливим днем, бо саме в п’ятницю помер наш Господь на хрестi, започаткувавши тим християнство. Цього разу нiмець мав рацiю, бо за пiв години iзди вiд Коломиi нас зупинила селянська варта.

– Гов! Пашпорт!

Ми зупинилися. Але ж пашпорт! Моi папери, щоправда, були в порядку, та хто ж думав за мого шваба. Той сидiв собi на передку так, нiби винайдення пашпорта було справою ще неблизького майбутнього, лускав батогом i закладав губку у свою куцу люльку.