Читати онлайн «Варення для відьми, або Казка зі смаком калини» Марія Деркульська

Варення для вiдьми, або Казка зi смаком калини
Марiя Деркульська


Вiдьма-невдаха Ядвiга випадково потрапляе до нашого свiту i стае завiдуючою дитячого садка «Калинка». Не плануючи залишатися там назавжди, вiдьма чекае нагоди, щоб повернутися додому. Але непомiтно для себе Ядвiга з головою поринае в роботу. Вона рятуе садок вiд посягань бiзнесмена, якому впала в око територiя закладу. За пiвроку, що вiдьма провела у свiтi людей, вона знаходить родину, нових друзiв i нарештi розумiе свое справжне покликання.





Марiя Деркульська

Варення для вiдьми, або Казка зi смаком калини





I. Селище Петрiвського лiсу





Глава 1. Незвичне немовля


– Ядвiго!!! Де ти, невдахо!? По сто разiв тебе кликати потрiбно. Така ж дурепа, як i батько, хай йому грець! Недарма чорти взяли старого бовдура. Туди йому й дорога! Ядвiго, де тебе носить? Як знайду, всi коси повисмикаю!!! – горлала на весь лiс вiдьма, шукаючи свою старшу доньку.


* * *

Ядвiга дiйсно була невдахою. Принаймнi, не мала у цьому жодних сумнiвiв. Старша з семи доньок вiдьми Абри, вона, на вiдмiну вiд сестер, здаеться зовсiм не успадкувала чарiвних здiбностей матерi. Вiдьма Абра була вже в роках. Усе свое життя прожила вона у Петрiвському лiсi, де розкинулося поселення вiдьмацькоi громади. Вiдьмаки й вiдьми жили тут давно. Здаеться, завжди. Вже нiхто з них не пам’ятав, хто й коли заснував поселення. Багато столiть тут, у гущавинi Петрiвського лiсу, передавалися з поколiння до поколiння магiчнi знання. Пiд кронами крислатих дубiв маленькi вiдьми переймали вiд матерiв магiю трав, а суворi вiдьмаки навчали синiв здiймати буревii та приборкувати блискавки…

Коли Абра побралася з вiдьмаком-красенем Гордiем, вона була зовсiм молода. Їi чорне волосся ще не нагадувало паклю, а очi добре розрiзняли кожну травинку. Свою першу доньку молоде подружжя назвало Ядвiгою, на честь Гордiевоi матерi Яги.

Взявши вперше на руки новонароджену Ядвiгу, Абра одразу зрозумiла – дiвчинка буде красунею. Маленьку голiвку вкривало чорне, наче вороняче пiр’ячко, волосся. Неймовiрно великi оченята дивилися, здаеться, у саму душу Абри. Серце вiдьми-матерi шалено калатало вiд щастя. Однак наступноi митi усе змiнилося. Дiвчинка заплакала, вiдкривши маленький ротик. Поглянувши на Ядвiгу, вiдьма ледь не знепритомнiла вiд жаху.