Читати онлайн «В’язні зеленої дачі» Володимир Савович Лис

В’язнi зеленоi дачi
Володимир Савович Лис


Як же не хотiлося молодому економiстовi Юрку iхати в той незнайомий Вербiвськ! Та хiба можна вiдмовити самому Івановi Банчуку, першому секретаревi тамтешнього райкому партii? Ще й це дивне попередження вiд незнайомки… Чому вона сказала, що там вiн потрапить до жорстокоi банди? Пророцтво справдиться через роки, в незалежнiй Украiнi, коли вже солiдний бiзнесмен Юрiй отримае анонiмного листа iз вимогою вiдновити сумнозвiсну зелену дачу. Чоловiк iще не здогадуеться, що невдовзi вiн, той-таки Банчук i лiкарка Таiса, яка попереджала про небезпеку, перетворяться на в’язнiв цього будинку. Бо у долi своi розрахунки i рахунки, за якими треба платити…





Володимир Лис

В’язнi зеленоi дачi








Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва



Дизайн обкладинки IvanovITCH



© Лис В. С., 2019

© Depositphotos.com / badahos, обкладинка, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2019


* * *


Гордiсть серця твого обманила тебе…

    Овдiй, 1–3

Є луна i е вiдлуння.

    Олег Лишега






Частина перша. Минулiя



1

Того дня Юрiй Середа, випускник економiчного факультету, дiзнався, що мае отримати направлення в якесь провiнцiйне мiстечко Вербiвськ. Коли йому конфiденцiйно (тiльки тобi, Юрчику) повiдомила про це секретарка iхнього декана Маринка, вiн на хвилю остовпiв, а потiм спитав, де ж отой Вербiвськ.

– Не знаю, десь у сусiднiй областi, – вiдповiла Маринка. – Вас чотирьох направляють у цю область, а на тебе ще й замовлення з Вербiвська е.

– На мене?

– Ага.

«А як же наукова робота? – подумав Юрко. – Як же аспiрантура? І чому замовлення саме на мене? Тут щось не те…»

Але бажання ввiрватися до декана зникло, щойно хлопець вiдчинив дверi й почув знайомий густий бас. Господар кабiнету саме дорiкав комусь по телефону за невиконану обiцянку.

– Вам чого, Середо? – спитав декан, одiрвавшись на хвилю вiд слухавки.

– Вибачте, нiчого, – промимрив Юрко i зачинив дверi.

У його збаламученiй головi несподiвано закрутився цiлий вихор думок. До офiцiйного розподiлу ще е час. Хоч i небагато.