Читати онлайн «В ніч на двадцять перше» Світлана Румянцева

В нiч на двадцять перше
Свiтлана Румянцева


Здiйснюючи чергову наукову експедицiю, Кессi випадково отримуе сигнал SOS, який зафiксували прибори ii корабля. Не вагаючись, вона вирiшуе прийти на допомогу, хоча усвiдомлюе велику небезпеку, яка iй загрожуе, та наслiдки, що можуть стати незворотними. І справдi, щось пiшло не так, i юна мандрiвниця сама потрапляе в аварiю, опинившись на самотi у вiдкритому штормовому морi. Важка боротьба зi стихiею – це лише початок випробувань, що випали на долю Кессi. Вона потрапляе у невелике селище, де ii радо приймають мiсцевi жителi. Визначивши географiчнi координати, Кессi знае «де» вона, але навiть не здогадуеться «коли». І лише зустрiч з Ендi розкривае iй очi й допомагае з’ясувати, що мiж отриманням сигналу про порятунок та романтичною розмовою на березi моря минуло нi декiлька днiв, а двадцять чотири роки. Кессi мучить туга за рiдною домiвкою, вона не знае, що робити далi. Пiдтримка Ендi, який теж колись зазнав особистоi трагедii, та почуття, що тiльки-но зароджуються мiж ними, допомагають Кессi знайти душевну рiвновагу.





Свiтлана Румянцева

В НІЧ НА ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ




* * *

Море вирувало. Велетенськi хвилi хаотично змiнювали одна одну, нещадно руйнуючи та змiтаючи все на своему шляху. Тим поодиноким мандрiвникам чи рибалкам, якi у цей пiзнiй час забарилися у вiдкритому морi та не встигли пристати до берега, годi було й заздрити. Що вже казати про ту, яка опинилася у полонi жорстокоi стихii не з власноi волi. Ця прикра випадковiсть могла коштувати iй життя i, чесно кажучи, вона не лише цiлком усвiдомлювала всю небезпеку становища, в якому опинилася, а й подумки приготувалася до найгiршого. Вона знала, що шансу вижити в таких умовах майже не було. Залишалася лише надiя. Хитка, невиразна, полохлива, але все ж таки – НАДІЯ!

Море було пiдступним, мiнливим та непередбачуваним, немов вередлива та надто розбещена дитина. Спочатку воно поводилось вiдносно спокiйно: легкi, майже непомiтнi брижi злегка пiдштовхували самотнього гумового човника, наче хотiли його заколисати. Та згодом невiдомо звiдки налетiв холодний, пронизливий вiтер, що перетворив спокiйну водяну гладь у суцiльний безлад та круговерть. Кожна нова хвиля, що зароджувалась у темних морських глибинах, ставала бiльшою, потужнiшою та грiзнiшою.