Читати онлайн «Тим часом у дофаміновому місті» Ді-Бі-Сі П'єр

Вона була схожа на бродягу-недоростка. День просувався в напрямку від поганого до геть нікчемного, але конкретно з цим відтинком він мав намір розібратися. Ну, бродяга бродягою, однак – правди не сховаєш – його відраза була просякнута гордістю і від цього лише посилювалася. Лон поклав свої засмальцьовані сумки біля огорожі й чекав, доки вона нечутно, майже навшпиньки, ступала дорогою. Босоніж.

Вона побачила його не відразу.

– І чим тут пахне, – сказав він. Це не було запитання: дух, який висів у повітрі, носом не зловиш. Зате його пречудово видно на око: то був припах блиску для губ, ніг і брехень.

– Не вигадуй дурниць. – Тепер вона пленталася. Її очі здавалися щілинами у хмільному від пива безформно-сутінковому освітленні. Довкола шмигляли бражники.

– Пахне халепою, – він став у воротах.

– З чого б це?

– Вона висить у повітрі.

– Та що з тобою? І чому ти вдома?

– Скажи мені, хто це, бо я все бачив. Він тебе примусив?

– До чого? – Вона розглядала свої нігті. – Це ж тобі не якийсь там тібеґґінґ.

– Перепрошую? Ти де цього набралася?

– У школі.

– І хто тебе так просвітив?

– Кім Стерн.

– Міс Стерн? Учителька?

– Сексуальне виховання. Та що з тобою таке?

– Вони навчають вас тібеґґінґу?

– Слухай, ти мене висаджуєш.

– Вас у школі навчають тібеґґінґу?

– Реально так висаджуєш.

– Ти ж знаєш, я піду й перевірю.

– Чого ти тут? – спитала вона, ніби в примари.

– Я тут живу.

– Умф, щось ти дуже рано.

– Поговорімо про тебе: посеред вулиці, вдягнена у казна-що.

– Я взагалі-то намагаюся зайти досередини. Я наче теж тепер тут живу, чи як, по-твоєму?

Він стояв посеред дороги, покриттям якій слугувала криво скошена трава. Ноги в робочих черевиках розчепірені широко, ніби в їздця на бику. Він жив на закрайку передмістя, ще до обіду працював на каналізаціях, про биків знав рівно нічого; але був з тієї породи чоловіків, що мають вигляд дебелої ковбоїни, щойно вийшовши з утроби. У нього навіть брови були посаджені в гармонійній єдності з бортами капелюха: вони скочувалися до зовнішнього краю очей, біля основи були піднесені, як тон національного гімну, і діапазон висот цих шпилів коливався від байдужості до грізного жаху. Зате йому дісталися абсолютно дитинячі губи, якими він брав жертву без зброї, просто злегка їх розтуливши.