Читати онлайн «Цвіте терен» Оксана Кір’ян

Цвiте терен
Оксана Кiр’ян


Люба незчулася, як стала самотньою лiтньою жiнкою в розкiшнiй квартирi. Колись – показна донька генерала, розумна та цiлеспрямована, вона бачила весь свiт бiля своiх нiг. А тепер – пустка. Одного дня, прибираючи у старiй батькiвськiй квартирi, Люба знаходить лист-покаяння, який написала мати Галина до своеi молодшоi сестри Василини. Ця сповiдь перевертае все життя жiнки, як багато рокiв тому перевернулася доля тiтки Василини. Виявляеться, Любина мати вкрала життя сестри заради власного щастя…





Оксана Кiр’ян

Цвiте терен



© Кiр’ян О. А., 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021


* * *




Частина І


Лампочка блимнула тричi. І на селi вже всi знали: зараз вимкнуть свiтло. Василина тихо зiтхнула й дiстала з полицi каганець, що стояв завжди напоготовi. Сьогоднi iй, мабуть, уже не вдасться закiнчити платтячко для Люби. Вона не встигла купити керосин, а в каганцi його залишилося зовсiм мало – лампа ще вчора почала чадiти i закiптюжилась уся склянка. Забiгалась Василина у своему господарствi, аж надвечiр руки-ноги гудуть. Куди там ще до брудноi склянки! Так i стоiть лампа з учорашнього дня, не протерта, лиховiсно зачорнена сажею.

«Ой, недобре це… Кiптява – знак який поганий», – неприемно вколола Василину думка, i хтозна, де й звiдки взялася. Сама винна, береться за все, а нiчого не встигае. Того й скручена в рурку стара газета так i залишилась без дiла лежати бiля брудноi лампи. Безлад у господарствi – i в головi такий же гармидер.

А сьогоднi? За своiми нескiнченними клопотами у хатi та на городi (i все це до i пiсля колгоспноi роботи!) знову запiзнилась у лавку. Продавщиця Наталка вже зняла свого заляпаного фартушка, йшла з величезним комiрним замком зачинятися. Та зглянулась на Василину, затрималася заради неi. Але все одно не дiсталось Василинi керосину – Наталка сказала: розiбрали, скоро привезуть. Коли – хтозна. Скоро. Їм не кажуть. Василина тодi хоч мила взяла, бо вдома вже ось-ось закiнчиться. Наталка ще спокусила на якесь «туалетне» (ох i назва!) мило. Коштувало воно одне, що всi бруски простого.