Читати онлайн «Тричі продана» Павло Наніїв

Тричi продана
Павло Нанiiв


Вона була тричi продана. Рiдною матiр’ю-грекинею. Польським послом. До безтями закоханим чоловiком. Неймовiрно красива, надзвичайно зваблива винуватиця найпишнiших европейських балiв i неоднозначних полiтичних рiшень. Вона була в обiймах королiв i вельмож, але жодного разу так i не покохала по-справжньому. Звичайна невiльниця, що стала однiею з найупливовiших жiнок Польщi. Продана, зраджена, але не зламана. Софiя Потоцька – жiнка-легенда, що здолала шлях вiд невiльничого ринку до графських замкiв i королiвських покоiв…





Павло Нанiiв

Тричi продана








© П. Нанiев, спадкоемцi, 2017

© Depositphotos / massonforstock, обкладинка, 2017

© «Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017

© «Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017


* * *




Частина перша

Софiя





Роздiл перший

Уперше продана


Боскамп Лясопольський покликав до себе Янека i звелiв збиратися в дорогу.

– А що пан накаже покласти йому в куфер? Чи досить пановi трьох пар бiлизни? – спитав сухий i довгий, як жердина, старий слуга.

Боскамп зиркнув на Янека i сказав, наче вiдрубав:

– Кальян!

Янек увiчливо вклонився i зник за дверима опочивальнi. За хвилину повернувся, подав курильне приладдя.

– Мушу знати, вельможний пане, чи досить буде трьох пар?

– Усе будеш пакувати, усе. Тiльки папери не руш. Я сам.

– Матка Боска! – здивовано сплеснув у долонi слуга. – Що сталося? Невже пан надумав кинути Туреччину?

– Надумав… А взагалi ти, Янеку, базiка, i менi не до вподоби твоя цiкавiсть… Проте скажу: вiд’iжджаемо до Полонii.

– Єзус-Марiя! Додому! Сьогоднi ж усi речi будуть спакованi.

– А папери не руш, чуеш?

– Чую.

– А поки що йди запрягай коней, бо менi негайно треба до мiста.

Янек, котрий був для посла i домашнiм слугою, i кучером, швидко запряг коней i знову з’явився перед господарем:

– Смiю повiдомити пана, що на нього чекае балагула.

Замiсть вiдповiдi Лясопольський оддав йому нерозпалений кальян.

– Матка Боска, що з паном скоiлося? Вiн же так любив димiти!

– Ну й базiка ти, Янеку! Любив димiти! А чому, га? Не знаеш? Та тобi й не можна знати. Що пановi можна, то хлопу зась.