Читати онлайн «Три листки за вікном» Валерій Шевчук

Три листки за вiкном
Валерiй Шевчук


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Три листки за вiкном» Валерiя Шевчука – роман-притча, який складаеться з окремих повiстей***. У них звучать фiлософськi погляди автора на подii iсторичноi давнини. Найвiдомiшими творами автора е «Дiм на горi», «Три листки за вiкном», «Тiнi зникомi», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечiр святоi осенi», «Крик пiвня на свiтанку», «Долина джерел», «Тепла осiнь», «Двое на березi» тощо. Валерiй Шевчук – украiнський письменник-шiстдесятник, майстер iсторичноi, психологiчноi та химерноi прози





Три листки за вiкном




Роман-триптих




Листок перший. Ілля Турчиновський. Повiсть


Свiт неситий, коли не задовольняе.

Вiчнiсть несита, коли не завдае жалю…

А я, як був, так i тепер – подорожнiй!..

    Г. Сковорода




РОЗДІЛ І,

де викладено передмову Турчиновського до читальника


Перепрошую тебе, дорогий читальнику, за те, що забираю час, який ти мiг би вжити на господарювання, на прогулянку по саду, а коли любиш працю, на догляд того саду. Але мова сьогоднi до того, кого захопив неспокiй i хто шукае свого саду не у речах матер'яльних, а в iншому, чого прагне неупокорена душа. Такi на цiй землi волею божою теж навiщось творяться, i iхне покликання – жити i дороги, наче iжу, через себе перепускати. Зрештою, такою неупокореною душею, признаюся щиросердно, е i я, тож у цiй бесiдi з тобою, дорогим читальником, шукаю собi товариша i спiвбесiдника; хай не знаю я тебе i в якому часi житимеш, маю в тобi невiдхильну потребу.

Насамперед хочу оповiсти одну невелику iсторiю. Повернувшись iз церкви, спочивав я по трудах своiх у садку, коли ж побачив, що назустрiч менi простуе якийсь юнак. Був вiн добрий на вроду i мав розумнi очi. Пiдiйшов пiд благословення i перепросив мене, що завiтав так нагло, але давно прагне зi мною зустрiчi й хоче дещо запитатися. Я хитнув головою i запросив гостя сiсти в затiнку великоi яблунi на трав'янiй лавi.

– Питай, сину мiй, – сказав я. – Але передусiм: хто ти такий i назви менi свое iм'я.

Вiн схилив голову, i щоки йому покрив легкий рум'янець. Я придивився до нього: про щось нагадував менi цей юнак, далеке й призабуте.

– Назвати себе не штука, – сказав вiн. – Але чи потрiбно це вам?

Вiн зирнув на мене, i був той погляд нiжний i сумовитий.