Читати онлайн «Трейнспоттінґ (На голці)» Ірвін Велш

Трейнспоттiнг
Ірвiн Велш


Трейнспоттiнг #1
Вони – четверо друзiв, яких об’еднуе не бiльше й не менше – наркотики. У них героiнове буття, i нiхто не збираеться з ним зав’язувати. Вони всi приреченi, але, можливо, краще вiд iнших знають, як насолоджуватися кожним днем… Їхнiй вибiр – не пепсi i не життя.

Марк кiлька разiв пробуе припинити вживання наркотикiв i нарештi стати дорослим, але вiдчувае, що кайф сильнiший за цi спроби. Його друзi, як i вiн сам, – молодi невдахи i нероби. Але одного разу доля пiдкидае iм неочiкуваний шанс…

Обережно, ненормативна лексика!





Ірвiн Велш

Трейнспоттiнг








Irvine Welsh

Trainspotting



First published as TRAINSPOTTING by Secker & Warburg, an imprint of Vintage. Vintage is part of the Penguin Random House group of companies.



© Irvine Welsh, 1993

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017


* * *


Присвячуеться Аннi







Зiскок



Нарики, Жан-Клод Ван Дам та Паньматка-Ігуменя

Пiт з Кумарного ллявся буйним перлом; його тiпало. Йа просту сидiв, втикав у телiк, намагаючись не помiчати цього пиздюка. Вiн мене вкурвлював. Йа силувавсь чiплятися увагою за вiдео з Жан-Клодом Ван Дамом.

Як завше в таких кiнах, почалось з обов’язкового драматичного вступу. Далi наступна фаза, коли через введення до фiльму пiдлого лиходiя вибудовуеться напруга i лiпиться докупи хирлявий сюжет. І вiдтак уже старий друзяка Жан-Клод будь-якоi митi готовий встрягти в добрячу бiйку.

– Рентсе, менi тре’ до Паньматки-Ігуменi, – заквилив Кумарний, хитаючи головою.

– Ага, – кажу йа.

Краще б, аби цей недоумок просту уiбав десь геть з моiх очей, пiшов собi сам, просту залишив нас iз Жан-Клодом. Але, з другого боку, невдовзi й менi попаганiша, а якщо цей пиздюк пiде й отовариться, вiн залише в прольотi нас. Йо’ кличуть Кумарним не тому, шо йому завше пагано на вiдходi, а того, бо вiн просто за своею натурою кумарний пиздюк.

– Та, бля, ходiмо вже! – розпачливо цявкнув вiн.

– Постривай хвильку. Менi хо’ подивитись, як Жан-Клод розмаже к херам цього пронозу. Як зара’ пiдем, йа то не побачу. А як повернемось, буду вже нiякий, та й взагалi це мо’ статись аж за кiлька днiв.