Читати онлайн «Травень» Роман Геннадійович Данько

Травень
Роман Геннадiйович Данько


Ісорiя юного украiнського хлопця та його друзiв, котрi пройшли через бiйки та пригоди 90-х рокiв, стараючись не розгубити тi цiнностi, котрi допомогли iм залишитися людьми. Історiя невзяемного кохання, боротьби, пiдтримки i пошуку молодих людей, котрi не здаються, i немов трава по веснi, ламаючи асфальт, пробиваються назовнi, до сонця правди.






1


То був теплий лiтнiй вечiр. Я йшов з друзями мокрою асфальтованою дорогою до мiськоi дискотеки. На дорозi виблискувало бите скло пляшок i калюжi вiд свiтла стовпiв-лiхтарiв. Скло переливалося зеленими та синiми кольорами, коли змiнювався кут зору, i це було схоже на смарагди, розсипанi по дорозi. Тисячi зiрок нагадували краплi поту з обличчя боксера важковаговика пiсля пропущеного хука в щелепу. Дерева обабiч дороги, як люди з пiднятими руками просилися на небо. В сутiнках лунали пiснi птахiв, якi ще не хотiли спати, та малих цвiркунiв, що ховалися обабiч дороги у густiй травi. Моя хода була впевнена. З одягу: кросiвки, спортивнi штани, кофтина з капюшоном.

Той вечiр був особливим, i я вирядився не просто так. Збирався битися.

Було страшно.

Йшов темною вулицею, зi своiми друзями i думав про Соломiю, точнiше про нас обох, а ще точнiше: про те, хто я у ii життi. Паралельно будував стратегiю бою i знову думав про кохану. Був упевнений, що чиню правильно. Здавалося, якщо спасую, то не буду поважати себе, не буде поважати мене вона.

Хлопцi про щось гомонiли. Тiльки Максим, серед присутнiх, знав про моi намiри.

Ми йшли вулицею, то з’являючись пiд свiтлом лiхтарiв, то знову поринаючи у темряву. Битi пляшки траплялися пiд ногами майже всю дорогу. Наступаеш на них, i вони хрустять пiд пiдошвами, наче снiг на морозi. Максим щось розповiдав Данилу i Сашку. Всi наче забули про мене на деякий час. Заглиблюючись у себе, намагався розпiзнати мотиви, якi рухали мною. «Смарагдова» дорога заворожувала, як змiя свою жертву перед укусом. Пам’ятаю, як узрiв провулок, i враз захотiлося повернути у нього, сховатися за кулiси темряви вiд «постановки п’еси», яка не передбачала аплодисментiв, сховатися вiд друзiв, Соломii, а значить, i вiд самого себе.

Вiдчував, як вiд важливостi вибору ось в цi секунди, залежить майбутне.